|
|
   |
Російські орки, які поки що хазяйнують у Херсоні, нічого нового не вигадуючи, намагаються оголосити протиправні референдуми, незаконно призначають голів місцевих адміністрацій, яким українські патріоти вже намалювали досить сумне майбутнє.
За короткий час московські висуванці вже встигли показати свої кримінальні нахили. Першим чином, псевдокерівництво почало з привласнення гуманітарки, яка миттєво з’явилася на прилавках місцевих магазинів, потім розікрали велику партію медикаментів, а згодом взялися за зерно та фермерську сільгосптехніку.
Практично у кожного з колаборантів — «букет» кримінальних виробництв. Їхнє минуле викликає питання в українських правоохоронців і схвалення у російських окупантів. Ото ж, чи варто дивуватися їхнім крадійським нахилам? Тут необхідно пригадати події на окупованому Донбасі, пов’язані з розграбуванням місцевих підприємств, з вивезенням обладнання.
В особливій пошані у загарбників усілякого роду пропагандистські кадри, які свого часу організовували зухвалі сепаратистські шабаші, прославляючи ідеї та ідеали імперських часів. Театральні дійства у перуках та камзолах, витанцьовування світських менуетів — характерні прикмети тих часів. Наразі, як виявилося, не до них. Про ліцемірство знов повернених до Херсона пропагандистських кадрів свідчить хоча б те, що цього разу вони жодним словом не згадали про князя Потьомкіна, засновника Херсону.
Князь залишив чимало слідів свого господарювання на херсонській землі. Про те, яким воно було, заздрісні суперники найсвітлішого, що копирсалися біля царициного трону, згодом принагідно нагадали. Йшлося про хабарництво, зловживання владою, кумівство під час правління «золотого фазана» Катерини у Таврії.
Подібне найбільш яскраво згодом повторилося і у Молдові. Демонструючи яскраві приклади меншевартості, молдовські історики, а точніше, особливо «розумні» сепаратисти, навіть склали табель заслуг найсвітлішого перед народом Молдови. На першому місці — початок тамтешньої журналістики, газета «Молдавский курьер», що друкувалася у походній друкарні російського війська при штаб-квартирі Потьомкіна, яка розташовувалася у Яссах.
Правда, часопис віходив французькою. І все ж шкодують молдовські літописці про те, що не підпало свого часу їхнє багатостраждальне князівство під руку найсвітлішого! Хоча все ж таки їх втішає, що князь був фактичним правителем Молдови, хоч і недовго, всього лише рік!
Але встиг багато на заздрість господарям тієї епохи! Отакої!
Ну, а якби став Григорій Олександрович правителем нової держави під назвою Дакія? По-перше, гарантій цьому жодних! Катерина хотіла вручити Молдову, Валахію і південні молдовські степи, звані і тоді Бесарабією, одному із своїх онуків, що підростали в її покоях у ті часи. За іншим сценарієм Дакію могли подарувати комусь з родинного кола австрійського імператора Йосипа Другого. Згадаймо, як, надуваючи свою велич, Росія постійно підлещувалася до Австрії, виконуючи усі її забаганки. Саме тому Ізмаїл брали і віддавали османам тричі, згідно рішення віденських імператорських кабінетів.
Дакію мав очолити Потьомкін? Стійте, він же неодноразово зверхньо заявляв, що Молдова для нього — занадто дрібна мета, як і герцогська корона Курляндії, а також самостійне князівство у польській Україні.
Але тут молдовські історики заспокоюють самі себе — не виключено, що Потьомкін лукавив і дійсно виношував плани встати на чолі об’єднаних Молдови і Валахії. І що ж тоді? А все просто — тоді ніякі західні держави не змогли б контролювати процеси в цих землях, як це стало їм вдаватися через півстоліття. Росії можна встромляти свій ніс у чужі землі, а Заходу — зась! І столицею нової країни, можливо, стали б Яси, а не Бухарест!
Потьомкін, в той період головнокомандувач російських армій на Півдні, призначив в якості глави молдовського дивану колишнього російського віце-консула в Яссах майора Івана Селунського, росіянина з таким екзотичним прізвищем. Виявляється, тим вчинком найсвітліший сприяв «демократизації влади в країні»!
Майор, м’яко кажучі, мав неспокійний характер, своєю діяльністю ще на посаді віце-консула створював чимало проблем у і без того непростих взаєминах Російської та Османської імперій.
За його сприяння незадовго перед тим до Росії втік зміщений Портою з поста господаря Молдови Маврокордато, що зухвало порушувало домовленості з Високою Портою і страшено роздратувало її правителя султана Ахмеда. У правителя Порти були якісь особливі претензії до грека Маврокордато!
Селунський відправляв до Росії молдавських підданих під виглядом втікачів з Росії, «репатріантів» які, як сказано у розгромному листі посланця в Константинополі Булгакова Селунському «перш відправлення свого завдають всякі безпутства, крадуть, ріжуть людей». Також Селунський мав «заміський будинок, що учинився вертепом розбійницьким, де стікаються злодії і лиходії, і повз якого ніхто пройти не може, не наражаючись на небезпеку бути обдертий або убитий». Оце вже справді вишукана дипломатична поведінка!
Внаслідок цього Селунський налаштував проти себе не тільки місцеву владу, а й населення Яс.
Скарги на віце-консула виходили також від іноземних дипломатів, від реїс-ефенді, тобто міністра закордонних справ Османської імперії.
Московське начальство, намагаючись зі свого боку надоумити Селунського, в той же час відповідало категоричною відмовою на вимоги відкликати свого ставленника. Вірогідно, хтось впливовий стояв за нікчемним консулом?
Взагалі, постать Селунського наводить на справедливу думку, що у своїй політиці скрепна Росія у всі часи своєї історії, тобто завжди, корисується послугами людей з усіх боків ницих моралі. А дійсно, який зиск з порядної людини?
При головному штабі і в діючій російській армії молдовські волонтери складали близько 10 тисяч осіб. І все ж керувати князівством призначили російського пройдисвіта!
І ще Потьомкін постарався у справах релігійних. Саме найсвітліший заснував у 1789 році Молдавський екзархат у складі Російської Православної церкви. Зроблено це було, незважаючи на те, що Дунайські князівства, в тому числі і Молдова, були канонічною територією Константинопольської Патріархії.
До речі, у Маніфесті про оголошення Османською імперією війни Росії (13.08.1787) серед причин, що спонукали турецький уряд до цього кроку, названі і дії Селунського (зокрема, сприяння втечі Маврокордато).
Але виявляється, судячи з переглянутих мною постів на молдовських сайтах з історії, не все склалося, як хотілося! Та й самі автори хвалебних рядків, як то кажуть, дострибалися і почали підозрювати у смерті Потьомкіна декого з російської столиці. У Петербурзі на той час вже посилювалася родина тодішнього фаворита Катерини — молодого коханця Платона Зубова.
Зубови прекрасно розуміли, що поверни Потьомкін втрачений вплив при дворі, не зносити усьому їхньому роду голів. Я особисто зовсім далекий від думки, що отруїти князя, «золотого фазана» Катерини могли австрійські або французькі чи британські рицарі плаща та кинджала!
Хоча ворогів у Потьомкіна дійсно вистачало в усьому світі! Занадто безпардонно поводила себе Росія, зазіхаючи на території, які ніколи їй не належали! Саме Потьомкін свого часу радив Катерині захопити Крим, мотивуючи цю пораду тим, що цей «ніс» міг би гармонійно вписатися у кордони імперії!
Одним словом, дуже легко розписалися автори постів у тому, що російська еліта, починаючи від самої Катерини, завжди була скупченням безпринципних інтриганів!
І ось тут якось по-іншому починає сприйматися раптова смерть найсвітлішого князя. Діагноз йому так і не було поставлено, а слово «лихоманка», зафіксоване в джерелах як причина загибелі Потьомкіна, мало що говорить нам сьогодні. Скоріше князь постраждав від постійного переїдання, а до того ж ще й перебрав спиртного. Як наслідок — луснув жовчний пухир найсвітлішого, що й показав розтин.
І все ж можливість отруєння не можна виключати. «Адже не помри Потьомкін тоді серед молдовських пагорбів, поблизу села Пунчешті (нині Старі Редени Унгенського району, а Потьомкін помер за день до початку доленосної для османів Яської мирної конференції, заключні документи, як відомо, з повним на те правом підписував Хозе де Рібас — прим. автора), його правління в нашій країні могло б дати багато позитивних, а часто, як зараз прийнято говорити, креативних плодів і перетворень», — зітхають автори тих лицемірних постів.
Дочитавши ці пости до кінця, звернув увагу на прізвища їхніх авторів! Іван Балабанов і Петро Носов! Отакі молдовани!
Єдине, за що я цим хлопцям вдячний, так це за те, що вони, мабуть, втративши нюх, пригадали, що біля помираючого у бессарабському степу Потьомкіна стояв один із старшин Чорноморського козацького війська Антон Головатий. Князь цінував його розум і постійно тримав при собі.
В українських джерелах у цьому епізоді постійно згадується якійсь безіменний козак, що покладає покійному князеві золоті монети на заплющені вже навіки очі. Саме Головатий власною шаблею окреслив місце, де найсвітліший перед смертю в останнє перебував на цьому світі!
Росії довелося повернути, хоч і на умовах автономії, молдовські князівства османській Порті. З роками імперія знову вдерлася до них, чим спричинила Кримську війну, поразку від Константинопольського союзу, важкі міжнародні санкції, втрату Чорноморського флоту і свій власний занепад. Від розчарування і депресії зухвалий цар Микола Перший невдовзі й помер!
Історія дуже часто повторюється, а її події стають прогнозованими, особливо у випадку, коли з того, що відбулося, не здобувають уроків.
Юлій ШАРАБАРОВ