|
|
   |
Кого тільки не зустрінеш в інтернеті! Гортаю сторінку за сторінкою — зустрічаю давно забутого нашого одесита, поета-класика Сашу Чорного. За ним теж нашого одесита і теж поета-класика — Едуарда Багрицького:
По волнам, по звёздам
Проносит шаланду.
Три грека в Одессу
Везут контрабанду...
Ім’ям Едуарда Багрицького в Антарктиді названо гору. А за Багрицьким зустрічаю фільм відомого японського режисера Куросави «Сім самураїв». Японія! Країна сонця, що сходить! І знову згадуються рейси до цієї країни, особливо один штормовий рейс.
Як відомо, Японія розташована на островах Хонсю, Хоккайдо, Сікоку, Кюсю. На північ йдуть Курильські острови, які японці називають північними територіями. У 1945 році, після закінчення Другої світової війни, Радянський Союз забрав ці острови, через що досі в Японії проходять демонстрації протесту. Але, крім цих великих островів, неподалік Японії є дрібні.
У свій час теплохід «Аркадій Гайдар», на якому я працював, ходив між портами Далекого Сходу та Японії. До цієї країни ми возили ліс. Завантажувалися у Ваніно та Находці. Свіжозрубані колоди брали до трюмів і на палубу. Коли виходили в море — у каютах пахло тайгою.
Ліс возили в той самий японський порт Нагая. Завжди проходили повз невеликий гористий остров. Вершини його були наче покриті снігом. Але це був не сніг, а чайки, що сиділи на вершинах гір. Далекосхідні води багаті на рибу. І чайок у тих районах незліченна кількість. Острів, повз який ми проходили, відрізнявся ще оточеною горами великою бухтою.
Якось потрапили в сильний шторм, і, щоб не втратити палубний вантаж, капітан вирішив зайти в цю бухту, стати на якір і перечекати негоду. Увійшовши в бухту, ми побачили на березі кілька японців, які привітно махали нам руками.
А потім познайомились із цікавою людиною. То був доглядач маяка. Він під’їхав до нас на моторному човні, піднявся на судно і запитав, чого ми потребуємо. Щоправда, він міг запропонувати нам тільки прісну воду, підвівши до нас баржу. Але я так зрозумів, що йому було цікаво поспілкуватися з радянськими моряками.
Звали його Харуто-сан. На вигляд йому було років сімдесят. Але найцікавіше, що народився він не в Японії, а в США. Ми розмовляли з ним англійською за чашкою кави у каюті капітана. У США, зокрема у Сан-Франциско, була велика японська колонія. Японці, які мешкали у Штатах, мали американське громадянство.
Але після нападу Японії на американську військово-морську базу Перл-Харбор у Тихому океані 7 грудня 1941 року, коли японськими літаками було знищено майже весь американський тихоокеанський флот, президент США Рузвельт вступив у Другу світову війну. А всіх японців, які мешкали у Штатах, виселяли з будинків і заганяли у спеціальні табори. У цих таборах багато хто загинув.
Після закінчення Другої світової війни, коли 2 вересня 1945 року на американському авіаносці «Міссурі» в Токійській затоці в присутності представника американського та радянського командування японцями був підписаний Акт капітуляції, багато японців, громадян США, на знак протесту повернулися на свою історичну батьківщину. Серед них був наш гість.
На острові, куди ми зайшли, він проживав без сім’ї, як доглядач маяка, маючи кілька помічників. Познайомившись із нами, він назвав себе комендантом пташиного острова. З його розповіді ми дізналися, що дружина померла, а син працює в Токіо інженером.
Сидячи в каюті капітана, він з цікавістю оглядався і повідомив, що вперше бачить у себе на острові судно з Одеси. Пізніше, помітивши на письмовому столі капітана велику фотографію Одеського оперного театру, що лежала під склом, попросив подарувати йому на згадку про нашу зустріч це фото. Отримавши фотографію, він довго її розглядав і сказав, що такий гарний театр бачить уперше.
Пройшов день-два, погода налагодилася, і ми збиралися йти. Був ранок, з-за гір визирнуло сонце. Вода у бухті заграла веселими сонячними зайчиками. Вже після виходу з бухти кухарка, вийшовши з камбуза, вилила за борт залишки сніданку. Над нами з криками закружляли чайки. І поки ми віддалялися від острова, чайки супроводжували нас, немов передаючи прощальне привітання від маленького шматочка японської землі, на якому залишилася пам’ять про нашу Одесу.
Аркадій ХАСІН