|
|
   |
За довгі роки роботи в літературі, написавши понад тридцять книг, я думав — все. Виписався. Але раптом зателефонував хлопець, йому 16 років, навчається у морехідному училищі, мріє стати моряком. Прочитавши кілька моїх книг, питає: чи бачив я мис Доброї Надії? І чому цей мис так називається? Я завжди відповідав — і на листи читачів, і на дзвінки. Відповідаю через газету і цього разу.
Звісно, бачив. У 1967 році після шестиденної війни між Ізраїлем та Єгиптом Суецький канал був закритий для мореплавання майже на десять років. Судна світового флоту, здійснюючи рейси з Європи до країн Південно-Східної Азії і назад, у зв’язку із закриттям Суецького каналу огинали, як і за часів вітрильного флоту, південний край Африки і, власне, мис Доброї Надії. Тими ж курсами ходили судна Чорноморського пароплавства.
Історики стверджують, що свою назву мис отримав тому, що португальський мореплавець Васко да Гама, намагаючись знайти шлях із Європи до Індії, дійшов цього мису. Оскільки плавання Васко да Гами виправдало надію португальського короля Жуана II знайти Індію, мис отримав таку назву. Але є ще одна версія. В епоху вітрильного флоту, коли з Китаю в Англію поставлявся чай, то дійти до цього мису в штормових умовах Атлантики або Індійського океану вважалося моряками удачею. Звідси й назва.
У мене із цим мисом пов’язана одна неприємна історія. Плавав я тоді старшим механіком на теплоході «Більшовик Суханов». Якось вантажилися в Одесі цукром у мішках на Кувейт (продукція Одеського цукрового заводу). Перед відходом у рейс до мене прийшла жінка і сказала, що її син закінчив морську школу і йде з нами в перший рейс. Вона просила, щоб я його опікував, і щоб його ніхто не ображав. Я її заспокоїв, сказавши, що у нас дружний екіпаж, і ніхто її сина не ображатиме. Прізвище хлопця було Зеленін.
За день до відходу до нас прийшов новий другий механік. Штатний пішов у відпустку. На судні стояв двигун італійської фірми Fiat. Таких двигунів у пароплавстві було замало. У експлуатації вони мали свої особливості. Про ці особливості я почав говорити новому другому механіку. Але він мене перебив, сказавши, що все знає. Мене це втішило, отже, прийшов фахівець.
На жаль, все виявилося навпаки. Після виходу в рейс з його провини двигун глух, і доводилося бігати шукати причину. То він несподівано відключав дизель-генератор і судно знеструмлювалося.
Але найнеприємніше сталося біля мису Доброї Надії. У цьому самому південному краю Африки сходяться два океани — Атлантичний і Індійський. Там завжди штормить. Ось такої штормової ночі подзвонив мені другий механік, а стояв він на вахті з нуля годин до четвертої ранку, і сказав: «Моторист Зеленін випав за борт». Я схопився, підбіг до заглушеного ілюмінатора. Але що я міг побачити в непроглядній темряві штормової ночі?
В ілюмінатор ринула хвиля, обдавши його шиплячою піною. Перша думка — бігти до капітана. Але це було марно — людину вже не знайти.
Розуміючи, що врятувати Зеленіна вже не вдасться, я побіг у машинне відділення спитати другого механіка, як це могло статися. Спустившись вниз, я побачив біля головного двигуна Зеленіна, який заливав у лубрикатори масло для поршнів. Від несподіванки я сів на сходинку трапа і закурив. Руки в мене тремтіли. А Зеленін, повернувшись до мене, подумав: «Стармех збожеволів. Прийшов серед ночі до машинного відділення, сів на трап і палить, хоча скрізь написано «Не курити».
Трохи заспокоївшись, повернувся до каюти та зателефонував другому механіку. Запитав, з чого він вирішив, що Зеленін випав за борт. Той спокійно відповів, що послав Зеленіна в тунель валу, його довго не було — ось він і вирішив, що моторист випав за борт.
Вранці я розповів про це капітанові. Відповідь була короткою: «Почекаємо до Одеси, а там позбудемося».
Перед приходом до Одеси я попередив другого механіка, щоб він брав обхідний аркуш і списувався. Він нічого не відповів. Але коли ми вже стояли біля причалу, до мене підійшла його дружина і заявила, що вона працівник обкому партії і за списання її чоловіка я відповім. Але поки ми грузилися в черговий рейс, ніяких санкцій проти мене не було.
Пішли ми надовго. Коли повернулися, я прийшов до нашої механічної служби пароплавства. Мене оточили знайомі інженери і навперебій почали говорити, що згадували мене неодноразово. Виявилося, начальнику нашої механічної служби зателефонували з обкому партії та попросили підвищити на посаді нашого колишнього другого механіка. Він був призначений старшим механіком якогось судна і, проходячи Босфор, у центрі протоки зупинив головний двигун і зажадав у капітана пляшку горілки — інакше судно далі не піде. Все це скінчилося тим, що наш начальник отримав по міністерству морського флоту СРСР сувору догану. От і такі були в пароплавстві механіки.
Згадую — мис Доброї Надії з білою баштою маяка зверху. Мис омивається двома океанами. Але коли я писав цю статтю, я думав про іншу надію. Надію на мир для нашої понівеченої війною рідної української землі.
Аркадій ХАСІН