|
|
   |
Кілька місяців тому професор Одеського національного університету імені І. І. Мечникова Юрій Олександрович Карпенко запропонував редколегії «192 сходинок» запровадити рубрику «Слово про слово». Під цією рубрикою визначний мовознавець, член-кореспондент Національної академії наук України мав намір опублікувати низку матеріалів, але встиг підготувати лише декілька: у грудні минулого року Юрія Олександровича не стало...
Публікацію матеріалів із спадщини вченого починаємо розповіддю про історію назви сучасної української валюти.
Писемні пам’ятки подають давню назву слов’янської грошової одиниці тільки в твердому варіанті — гривьна, гривна: за мъною осмь коунъ и гривьна; аще кто оумчить дhвкоу.., за срамь еи 5 гривень злата. Колись гривня — то були великі гроші, пор. вираз гривьна рублей: гривню рубали на шматки (спочатку, з 1316 р., в Новгороді — виходили рублі). Потім, уже з XV ст. рубль у Московській державі став головною грошовою одиницею, підпорядкувавши собі гривню, яка у XVII ст. коштувала менше рубля: продають рубль руской противъ восми гривенъ. Зрештою вартість гривні усталилася як 1/10 рубля — рос. гривенник = 10 коп., пор. у записі Марковича 1727 р.: Коней... въ Ромнh продалъ 8 за 30 р. и 4 гривни. А в XIX ст. гривнею стала вже мідна монета в 3 або 2,5 коп. Як українська національна валюта гривня відродилася в УНР.
Гривню можна було розрубати на рублі тому, що вона мала традиційну форму (поряд з іншими формами — шестикутною, ромбовидною) такої собі ковбаски з дорогоцінного металу. А форма ця зумовлена первинною функцією гривні — вона служила прикрасою, яку носили на шиї. Це був золотий шийний обруч: гривна златая на выи, вдасть гривну шииноую.
Цим первинним призначенням гривні пояснюється і її назва, яка з походження становить собою короткий субстантивований прикметник, утворений від слова грива. Нині грива означає «довге волосся на шиї та хребті тварини (переважно коня)» та вживається в переносному значенні: «гірське пасмо», «смуга трави». Але так було не завжди. У санскриті слово griva, генетично тотожне слов’янському, означає «шия, потилиця», пор. і наше загривок. На давнє значення «шия» вказує й постання слова грива, яке має той же історичний корінь, що й слово горло (з чергуванням гр — гор та різними суфіксами). Отже, та ж частина тіла зсередини — горло, а зовні — грива. То вже пізніше, але ще в праслов’янські часи, слово грива різко звузило своє значення, заступившись найменням вия, яке в свою чергу було витіснене початково іронічною (буквально: те, чим голова пришита до тіла) назвою шия. У слові гривня, як то часто буває в похідних словах, законсервувалося давнє значення твірної лексеми: «шия». Прикметник гривьна субстантивувався в жіночому роді, тобто колись він узгоджувався з якимось іменником жіночого роду. У давніх текстах подибуємо словосполучення гривная утварь златая, гривная жила, де прикметник має значення «шийний». Але від якого саме іменника відділилося слово гривьна в процесі субстантивації, ми не знаємо: надто давно то сталося.
Викладені факти дозволяють зрозуміти, чому слово гривьна перетворилось на гривня. Субстантивовані прикметники тяжіють до суфіксального оформлення своєї іменниковості. У тлумачному академічному словникові, наприклад, наведено слова опочивальна (субстантивований прикметник) і — почивальня, спочивальня, відпочивальна (теж колишні субстантивовані прикметники, що шляхом пом’якшення приголосного «н» перейшли до іменників з суфіксом -ня, -льня). Там же знаходимо тотожні за змістом слова типу челядна — челядня.
Назва з твердим «н» — гривна підтримувалася лексичним рядом шана, рана, війна, тайна. Але широкий народний ужиток слова не міг не посилити його іменниковості — і під впливом слів платня, сотня, гульня, пісня та ін. народилася форма гривня.
Словник Б. Грінченка (1907 р.) подає тільки цю форму, наводячи серед ілюстрацій і приказку з відомої збірки Номиса: «Сказав на гривню правди». Згаданий академічний словник (1971 р.) пробує розмежувати: гривна — прикраса і гривня — грошова одиниця, при цьому наводяться зразки вжитку останньої форми з творів І. Нечуя-Левицького та Панаса Мирного. Точнішим було б, здається, не семантичне, а хронологічне розмежування: коли йдеться про історичні реалії, про давнину — гривна, а коли про сучасне життя і ширше період XVIII—XX ст. — гривня.
Цей процес заміни твердої форми гривна на м’яку гривня є, як бачимо, цілком закономірним, зумовленим потребами мовної системи, і тому він відбувався в різних мовах. Так, нормативним (і то вже давно!) білоруським словом є грыуня, форму гривня знають говірки української мови, як то зафіксовано і в Одеській області (А. А. Москаленко).
Отже, історія назви гривня давня, і не варто нехтувати нею, послуговуючись, як часом буває, назвою грошей рублі замість гривні.
Юрій Карпенко, професор