Дебют

«Вперше живу» — так називається поетична збірка Сергія Мефодовського. Автор збірки закінчив філологічний факультет Одеського університету, нині — учитель-словесник в Ульянівській школі Миколаївського району. Вірші друкував у газетах, журналах, колективних збірниках...

Знову снилися рідні краї:
Мила серцю мала Батьківщина.
Скільки житиму, завжди її
Пам’ятатиму пам’яттю сина.
Проминуло немало років.
Мудрим стало моє покоління.
Та обличчя моїх земляків —
Наче дзеркало мого сумління.
Я ніколи не зраджував вас,
Не зганьбив ані словом, ні ділом.
Так було.
Так і є.
І так буде в той час,
Як душа розпрощається з тілом.
Повернеться вона до батьківських могил,
Щоб ніколи вже не розлучатись.
І стоятиме, доки їй вистачить сил,
На сторожі.
На варті.
На чатах.

Триптих

1

Про душу — бездушні,
Про Бога — безбожні,
Про честь — дворушні,
Про гідність — бомжі.
Про цноту — повії,
Про милість — убивці,
Про сором — злодії,
Про совість — злостивці
Кричать — ґелґочуть.
...Знають, що хочуть.

2

Кожної миті,
Днини кожної
Руки помиті,
Вуста неложні.
Думки про долю
Стрімкі, одверті,
Щемкі до болю,
Близькі до смерті.
І людські вії —
Суцільні зонтики.
Які — святії?
Які — подонки?

3

Усе — на продаж?
Ні, не приємлю.
І тяжко сходжу
На грішну землю.
А там — селяни
І люди міста.
І всюди — лячно,
І всюди — тісно.
І зрада, й підлість,
Й ніщо не сутнє.
Скажіть на милість:
За цим — майбутнє?

Пам’яті І. М. Дузя

Не прийде.
Не відчинить дверей.
І не сяде за чорний рояль.
Не пройде.

спішить-поспіша
І потрібно
вставати мені.
І здригнувся:
навпроти, в вікні,
Птахом билась
об шибку душа.

Плекаю думку.
Лелію мрію:
Твоїм коханням
Себе зігрію.
Віддячу долі —
Колючій ружі.
...В пустелі-полі —
Фонтани дужі.
Криниця спраглим —
Спасіння Боже.
Ще буде радість?
Можливо.
Може.

Пробач за красиві слова,
Сказані не тобі,
Сказані не мною,
Не сказані тобі,
Не сказані мною.