|
|
   |
Прем’єра вистави «Гамлет» в Одеському академiчному українському музично-драматичному театрi iменi В. Василька вiдбулася 15 квiтня 2009 року. Вiдразу ж вистава стала визнаною в широкiй глядацькiй аудиторiї, подiєю в культурному життi не лише Одеси, а й всiєї України. Стала вiдома й на європейському театральному просторi.
У вереснi того ж року виставу «Гамлет» було показано в програмi Мiжнародного фестивалю сучасного мистецтва «ГогольFest» (м. Київ). В 2010 роцi «Гамлет» здобув ще одну перемогу, удостоївшись премiї iменi народних артистiв України Л. Бугової та I. Твердохлiба, заснованої Одеським мiжобласним вiддiленням Нацiональної спiлки театральних дiячiв України в номiнацiї «Краща театральна вистава». 2011 року виставу було показано в програмi фестивалю «Близькi незнайомцi» в Польщi.
Про «Гамлета» Дмитра Богомазова писали й говорили багато. Час вiд часу виникали суперечки щодо правомiрностi саме такого прочитання знаменитої п’єси Шекспiра. Порiвнювалися рiзнi режисерськi концепцiї, вистави в Одесi — в росiйському театрi, в українському, в iнших театрах України та зарубiжжя.
Так трапляяється, коли маємо визначне мистецьке явище, часову тяглiсть шукань.
Дмитро Богомазов у виставi «Гамлет» пiдсумовує свої попереднi знахiдки, вiдкриття.
У виставi «Щастя поруч» за п’єсою I. Франка (згадаю принагiдно, що цю виставу було номiновано у 2003 роцi на здобуття Шевченкiвської премiї) режисер дослiджував тему фатальностi долi в межах «трикутника кохання», взявши епiграфом до своєї вистави думку з софоклiвського «Едiпу»: «Ти слiпий на очi, на вуха i на розум».
В «Едiпi» вiн пiшов далi, винiсши тему злого фатуму за межi суто людських доль, на першому планi в давньогрецькiй iсторiї — конфлiкт мiж людиною i свiтом. Героєвi треба довести самому собi, всiм навколо, що «Боги iснують...» (саме так акцентував режисер в одному зi своїх iнтерв’ю).
«Роберто Зукко» Б.-М. Кольтеса, «Жiнка з минулого» Р. Шiммельпеннiга, «Солодких снiв, Рiчарде» Шекспiра та iншi київськi вистави Д. Богомазова, одеськi спектаклі режисера — шикуються в стрункий ряд: в них показано дiалектику, розвиток свiтосприймання митця, його роздуми про систему взаємозв’язкiв у сучасному свiтi: людина i влада, людина i соцiум.
«Гамлет» — вершинна п’єса Шекспiра. Щоб дiйти до сутi, режисер заглиблюється в iсторiю, доходить до першоджерел — мiфу про середньовiчного героя: Гамлета. Саме з давниною, на думку режисера, корелюють суспiльно-полiтичнi реалiї сучасного життя. До того ж, Богомазов з усiх наявних перекладiв п’єси Шекспiра узяв саме переклад Юрiя Андруховича, в якому органiчно поєднано вiдчуття iсторичної епохи й мислення сучасної людини, звучить сучасна лексика, розставлено сучаснi акценти.
Режисер Богомазов зосереджує увагу, перш за все, на внутрiшнiх взаємозв’язках, на глибинах.
Вистава Богомазова — найоригiнальнiша з усiх сучасних версiй, несподiваний погляд на давню iсторiю. Це — режисерська спроба розгадати загадки шекспiрiвської п’єси, над якою билося не одне поколiння митцiв протягом столiть.
Хто вiн, Гамлет, якого грає заслужений артист України Якiв Кучеревський? Звичайна людина, якій доля приписала бути месником, чи надзвичайний герой, котрий «виломився» зi свого середовища, не такий, як усi навколо? Єдиний, хто наближений до нього, — друг Горацiо (цю роль грає Олександр Станкевич).
Важкi хмари нависли над середньовiчною Данiєю. Пристрастi киплять. Ось-ось станеться вибух — глобальна катастрофа!
Але Богомазов — людина, митець сучасний, i шекспiрiвськi пристрастi втiлює по-сучасному. Вiн, перш за все, мислитель. Заглибившись в давнi епохи, струсивши, як то кажуть, пил вiкiв, виклично осучаснює iсторiю про Гамлета.
У виставi дiє талановитий акторський ансамбль, керований чiткою рукою режисера: королева Гертруда, мати Гамлета — заслужена артистка України Ольга Петровська, Клавдiй, король Данiї — Валерiй Швець, Полонiй, королiвський канцлер, i син Полонiя Лаерт — Євген Юхновець (актор грає у виставi двi ролi), Офелiя — Iрина Бесараб... Розенкранц — заслужений артист України Iгор Геращенко, Гiльденстерн — Сергiй Ярий. Два блазнi, вони ж Гробарi — заслужений артист України Iгор Геращенко та Сергiй Ярий, привид Гамлетового батька — Олександр Бабiй... Жiнки в чорному — заслужена артистка України Галина Кобзар-Слободюк, Тетяна Глущенко, Тетяна Саковська, Тетяна Медведєва, Тетяна Миронова...
Естетика вистави — метафоричний, образно-умовний театр — вiдповiдає потребам сучасного суспiльства в осмисленнi соцiальних процесiв, на якi накладається вiчне «Бути чи не бути?».
Спiвтворцi, однодумцi режисера в процесi творення сценiчного «сучасного мiфу про Гамлета, принца Данiї» — сценограф Олександр Друганов, автор музичного рiшення Олександр Курiй, режисер з пластики Лариса Венедиктова.
Вистава має сильну енергетику, магнетичну привабливiсть.
Iнтерес до вистави протягом чотирьох рокiв її iснування стiйкий. Особливо з боку молодих глядачiв, якi потребують нової сценiчної мови, iнакшої, нiж давнiше-вчора, естетики, сценiчної образної стилiстики.
Тож творча перемога Дмитра Богомазова — здобуття Нацiональної премiї України iменi Т. Г. Шевченка — сприймається нами як високе визнання плiдних i новаторських пошукiв на сучаснiй нацiональнiй сценi. Водночас це свiдчення зрiлостi, мотивованого професiоналiзму, перемога всього колективу Одеського академiчного українського музично-драматичного театру iменi В. Василька. I перемога глядачiв, якi визнали, люблять цю виставу.
Любов Федченко.
Керiвник лiтературно-драматичної частини Одеського академiчного українського
музично-драматичного театру iменi В. Василька