|
|
   |
На початку 60-х років минулого століття на всеукраїнську виставку живопису були відібрані знакові твори художників з Одеси — батька і сина Божіїв. Могутньо-філософські, метафоричні «Думи мої, думи...» Михайла Михайловича, якими він започаткував своєрідну серію «генії в роздумах», на разі це був Шевченко, далі — Бетховен, Пушкін. А Святослав презентував «Соняшники» — живописну величальну сонцю, молодості, українському серпню.
Обидві картини були написані в одній майстерні, практично одночасно. Однак оцінені були по-різному. Свідома національна інтелігенція сприйняла маєстат фігури Кобзаря на тлі грозового неба, заграви пожеж за дальнім берегом Дніпра як виклик і заклик, що символізував шевченків заповіт «Борітеся — поборете!..». Після виставки до Одеси приїздив секретар ЦК компартії України Овчаренко (про це свідчив син Михайла Михайловича) і вимагав на третину «зрізати» небо і «прибрати» палаючу смугу горизонту. Навіть через сто років після смерті поета-пророка, у пору хрущовської відлиги владу лякала правдива велич Слова, Чину і Життя пророка. Божій-старший своєю Ленініаною свідчив про готовність розуміти політичне замовлення, але починаючи від своїх «Дум» почав відстоювати провіденціальну самодостатність вистражданих задумів...
А «Соняшники» Святослава Божія з «розхристаним» романтизмом, довженківською кінокомпозицією одразу були широко розтиражовані пресою, зокрема, на обкладинці мільйоннотиражного журналу «Огонёк». Офіціоз ладен був бачити в широко усміхненій дівчині у вишитій блузці, з «гарячим», як у квітучого соняшника, німбом хустинки довкола голови, щасливу пра-, пра-, правнуку знедоленої Катерини Шевченка.
Становлення Святослава як художника відбувалося у сприятливих обставинах. Щедро люблячі батьки (для матері, Ольги Петрівни, друзі сина — Володя Новак, Анатолій Горбенко, Сашко Токарєв, усі ми разом — були як рідні, свої). Усі сусіди — майстри пензля (будинок біля парку ім. Шевченка, де перший і п’ятий поверхи — майстерні, інші поверхи — квартири митців). Тут працювали поруч носії традицій Киріака Костанді, бунтівників у мистецтві Кандинського і Бойчука, першопрохідники «суворого стилю» — Крижевський, Токарєв, Власов, Тодоров, Ломикін, Філатов. В організації художників впевнено заявляла про себе «нова одеська хвиля» — Єгоров, Литвиненко, Ацманчук (наставник Славка в «бурсі» — училищі), Гавдзинський, Лоза, Слєшинський, чисельний загін нонконформістів.
Мистецтвознавець О. Савицька десять років тому писала: «Тут же, на півдні, С. Божій запропонував свій варіант «суворого стилю», що служив, найімовірніше, жанрові апофеозу. Герої художника, чи то червоноармійці у «запилених шоломах», чи кінорежисер Довженко, завжди виглядають переможцями». Додамо, що й потрет-картина «Микола Вінграновський» — це також витязь, козак Мамай на повен зріст.
Святослав Божій, можливо, не встиг написати на полотні свій найзаповітніший задум. Життєлюбний, компанійський, дотепний красень не беріг здоров’я... Приблизно в п’ятдесят почав катастрофічно втрачати зір. Світла соняхів молодості гріло душу, розбурхувало художницьку уяву, але світло щодення — притьмарилося.
Нещадимець ХХ вік не відпустив за свій поріг багатьох талановитих людей. А з грона одеських шістдесятників відійшли у засвіт яскраві творці, лідери художницько-літературно-журналістського братства Святослав Божій і Борис Нечерда. Обидва на початку січня — художник 1999-го, поет — на рік раніше. На минулому тижні Святославу Божію виповнилося б 75 років.
Анатолій Глущак