|
|
   |
Нинiшнього року Пасха спiвпала датою у християн усiх церков. Мене покликали в гостi до Iталiї, аби якось розважити пiсля трагедiй Майдану i ганьби здачi Криму. Квитки на лiтаки зарубiжних авiаперевiзникiв були пiльговi, бо були придбанi завчасно (їх не можна здати в разi вiдмови вiд польотiв). Зате залiзничнi квитки до Києва i зворотнiй до Одеси були повноплатними, та й гривня у березнi була значно «повнiшою».
Захiднi береги Iталiї та половину узбережжя острова Сардинiя омиває Тiрренське море. Отож прилеглу сушу називають Тiрренiдою (на зразок Колхiди, Тавриди i т.д.). «Перехрестя» народностей — материкових i острiвних. Гiрськi краєвиди. Доволi дощiв. Розкiшнi сосновi гаї (включно з пiнiй). Ростуть дуб, липа, їстiвний каштан, бiла i жовта акацiї. Виноградники. Лавр. Милує око зимоцвiтна камелiя. Могутнi кущi бузини. Релакс...
З аеропорту мене везли пiзно ввечерi — по порожнiх звивистих гiрських дорогах. На одному з перехресть виникають постатi трьох карабiнерiв у свiтловiдбиваючих куртках. Змах паличкою — зупинитися i заїхати в «кишеню». Водiй опускає скло дверей i дiстає документи. До машини iде офiцер, роздивляючись, ледь нахилившись, пасажирiв у салонi. Раптом робить плавний рух жезлом — їдьте далi. «Незрозумiло», — зауважую. «Побачив нашого сплячого хлопчика. Дитина може злякатися зi сну». А трирiчний Франческо через 15 хвилин таки заплакав, хоч його розбудили вдома батьки.
Усезагальна привiтнiсть, повага до кожного вiку впадає у вiчi. Культ дiтей: на вулицi, навiть коротко зустрiвшись, звертають розмову на дитину — комплiмент батькам, похвальнi фрази хлопчику чи дiвчинi, окреме «чао». Терплячiсть i уважливiсть пiд час оформлення документiв в аеропортах пасажирам з дiтьми — а йдеться ж про вiзочки, сумочки з дитячим харчуванням, одежею, памперсами. На всiх етапах чотирьох реєстрацiй i контролiв я не чув дитячого плачу.
I золота облямiвка етикету спiлкування — посмiшка. Мою неусмiхненiсть зауважували короткими стривоженими поглядами. Нiчого не мiняло пояснення, що приїхав з розбурханої України — я ж серед близьких людей, менi спiвчувають з пiдбадьорюючою посмiшкою.
Власне, життя на Заходi — не райська куща. Росте безробiття. В Iталiю хвиля за звилею на переповнених суденцях прибувають бiженцi з Африки (бо найближче). Лiтр бензину — 1 євро 75 центiв (на нашi грошi — майже 30 гривень). Україна хоче в Євросоюз — з яким економiчним багажем, з якою продукцiєю, з якими боргами i бюджетом? Ваша Юля набивається в НАТО? Та ж це воєнно-полiтичний союз, треба свою армiю мати. Чи хочете, аби АТО на Сходi здiйснювали нашi молодi хлопцi в камуфляжi?
А ще я бачив, як в одному з офiсiв дама протягом 5 хвилин одержала «Carta d’identita», документ, з яким навiть лiтають внутрi Iталiї. Вiн коштує 5 євро 16 центiв. Одержувачка посвiдчення довго розшукувала другу десятицентiвку. Подала чиновнику. Одержала 5 центiв решти(!) — зайвий цент. Обмiн посмiшками взаєморозумiння.
Пiсля 2 травня мене кликала Одеса. Однак треба було летiти за датою квитка. Я з болем i острахом думав — мiркував над тим, чи Україна все ще найбiльша в Європi країна за територiєю, i чи багато важить те, що на нашiй землi географiчний центр континенту? На iталiйськiй землi за двi ночi написав сонета:
Екзотикою вабить Тiрренiда.
Мурована гранiтна вагота,
А небеса опертi на бескиди
Сардинсько-корсиканського щита.
Романський люд. Захищена планида
У маєстатi папського хреста...
Та нiби стежа — Дiва тут Обида
За мною крочить всюди неспроста.
То жизними, то голосами смертi,
Через моря, покрiзь шенгенський гвар
Зове Вiтчизна до своєї твердi.
Зве димом шин, тривоги блокпостами,
Ошматтям порваних довiр i карм...
Покривленими рузмиру вустами.
Росiйський поет писав, що дим вiдчизни солодкий i приємний. Дим вiд пiдпалених автошин давкий i шкiдливий. Треба терпiти — на рiднiй землi. Сподiватися на своїх i на Бога.
Анатолiй Глущак