Петро Осадчук

Спроба сповiдi

Вiд радостi до бiди
часом один лише крок.
Всi зусилля мої i труди
горять, не сягнувши зiрок.
Не вiдомо, що я здобув,
не знаю, що загубив,
але рад, що в цiм свiтi був
i пiд вiчним небом тужив;
може й щасливий тому,
що вiрив у сущу любов,
бачив поряд тюрму
i повз неї пройшов.
Сучасник пишатися звик
тим, що давнiй борець проти зла,
та каравсь вiн за довгий язик,
а не за звитяжнi дiла.
Не пишаюся, певний того,
що совiсть рятує всiх,
коли в серцi горить огонь,
долаючи смертний грiх.
В чому життя твого суть,
за життя не збагнеш мабуть,
та здiймай свої очi до зiр,
щоб у небi очистити зiр.

Весняний поклик

Де ви ходите? Де ви бродите?
З ким козу по кафешках водите,
Коли бенкетує весна надворi
I дiвчата всмiхаються, нiби зорi?!.
I весна, розминувшись з журбою,
Веде квiтами мову зi мною!..
Здається, упав я в непам’ять на дно —
Мої друзi за обрiй пiшли давно,
Помiняли земнi на небеснi адреси,
Та менi уявились в кафешках Одеси,
Де ми у веселому колi «кози»
Пiзнавали свободи бунтарськi ази.
Тож весна менi наново усмiхнулася,
Та сама, незабутня одеська весна,
Наче молодiсть повернулася,
Наче смертi на свiтi нема.

Непроминальне — з нами

Аллi

Я чекаю тебе над Днiпром,
Коли час призабуде про нас.
Написана Божим пером,
Ти тiло i дух водночас.
Не в небi хмарини пливуть —
Крiзь душу пливуть вони.
Долаючи днiв каламуть,
До твоєї пливуть весни.
Промiння у хвилях Днiпра
Шукає мiж хвилями нас.
Весталка любовi й добра,
Ти тiло i дух водночас.
До мене не зможеш дiйти —
Допоможуть прожитi лiта.
Але сяє менi з висоти
Наша весна золота.
Вiдпалає в гаю первоцвiт,
Облетить iз тополi пух.
А для мене довколишнiй свiт —
I тiло твоє, i дух.