|
|
   |
Упродовж шiстдесяти п’яти рокiв працi на нивi української журналiстики й письменства Борис Дубров написав i видав 25 документально-художнiх книжок та опублiкував понад тисячу фейлетонiв i гуморесок, також частково зiбравши їх в окремi видання. Тим не менш цей в’їдливий оптимiст у 2016 роцi вирiшив пiдготувати до свого 86-рiччя ще й 26-ту книжку-збiрник нових творiв сатири i гумору «Щука вiд Геродота». Рукопис подає в улюблене Одеське видавництво «Астропринт».
Випереджаючи вищезазначену майбутню творчу подiю, пропонуємо увазi читачiв дещо з останнього доробку автора, який сповiдує iстину: риба шукає, де глибше, а автор — де швидше надрукують...
Хто з одеситiв не пожвавлюється весело при цiй назвi? Але ж першим — не хвалитимусь — був я!
Завiтав якось у шiстдесятi роки ще того столiття до свого земляка-березiвчанина, ровесника i товариша Iвана Коноводченка — тодi першого секретаря Жовтневого райкому партiї, а вiн, заклопотаний, очей не пiдводить.
— Що скоїлось, Iване?
— Та цей тещин мiст уже дiстав мене...
— Який-який?
Тепер Iван уже звiв на мене свiй доброзичливо-iронiчний погляд:
— Прокладання мосту через балку Синиця на мене навiшав, i от маю гембель. Зараз планерка будiвникiв буде у моєму кабiнетi...
Я, за журналiстською звичкою, вирiшив залишитися на цю планерку. I не пошкодував, бо Iван, жартiвник i дотепник за характером, артистично i з усiєю силою своєї безмежної партiйної влади застерiг присутнiх:
— Ще раз попереджаю — строки робiт залiзнi, як мiст! З тещею жарти поганi, розумiєте?!
Будiвники вмить по-своєму розшифрували натяк, i вибух реготу сколихнув кабiнет.
Так усi, хто зiбрався в кабiнетi Коноводченка, вирiшили, що теща першого секретаря обкому Синицi, виявляється, мешкає на Комсомольському бульварi — отам, через балку, навпроти Приморського бульвару, облюбованого першим, хоч там насправдi мешкали дочка з зятем, а тут її мама — зятева теща i сам тесть.
Ну, як зятi люблять тещ, у народi всi знали. Але з партiєю жарти поганi. Раз вона сказала: «Треба!», вiдповiдь могла бути лише одна: «Єсть!».
Будiвництво, що називається, закипiло, а слова «тещин мiст», галасливими сороками розлетiвшись по мiсту, навiть випереджали його. Вiд цiкавих одеситiв спасу не було.
Перед вiдкриттям мосту Коноводченко не забув покликати мене на пробний перехiд (паблiсiтi вiн любив!). Настрiй мав чудовий, i жарти прямо-таки перли з нього.
— Мабуть, помiчник Синицi нестиме позаду нього торт i шампанське вiд його дружини, щоб прямо з перерiзаною стрiчкою до її улюбленого зятя...
Iван не встиг договорити, як мiст хитнувся пiд його ногами, i стало ясно, що вiн «грає» i «гратиме».
— Не сама я пiдскакую, в мене чорти пiд с...,— вигукнув наглядач будiвництва. — Але ж за таку «гру» музикантiв не знiмають.
Вiн не помилився. Нi начальника будуправлiння, нi першого секретаря райкому не тiльки не покарали (що вдiєш — закони фiзики!), а ще й похвалили.
Пiшохiдний мiст через балку зажив самостiйним життям, ввiйшов у побут i серця одеситiв саме таким, яким охрестив його Коноводченко, — тещиним.
А що було потiм? Чого тiльки не вигадували про походження неофiцiйної назви мосту! Головне ж — поволеньки ця назва — додаток «тещин» все-таки стала i офiцiйною, прорвавшись у деякi документи мiсцевого самоврядування. Мене ж особисто тiшить, що вiднинi одесити достеменно знатимуть, кому їм завдячувати за чисто одеську хохму, вписану в лiтопис «перлини бiля моря».
Що ж до декомунiзацiї та люстрацiї, то їх тут, при здоровому глуздi, ну куди причепиш?
Борис ДУБРОВ