|
Я пророк iз примусу — однак
Пророкую, обпiкаю душу:
Бачу, що в нас так i що не так,
Бачу все — i вистраждати мушу.
Я слова для правди бережу,
Бережу прадавнi постулати —
Та однак — всього вам не скажу:
Є таке, що вам не треба знати.
Володимиру Сосюрi
Озирнуся — щастя не вернути,
Правду вiддають на поруби:
Крiзь Базар, Хмельниччину, крiзь Крути
Я кричу: — Люби її, люби!
Ми в шуганнi, ми аэробiльнi,
Ми в полонi вражої злоби:
З камери, з розп’яття, з божевiльнi —
Я кричу: — Люби її, люби!..
На вiвтарi — чи голуб, чи вiвця,
Чи навiть бик — як хто багатший Креза;
А ти терпи — терпцю нема кiнця,
Вiн як офiра пiд сталевим лезом.
Так, знаєш ти без втiшних перемов —
Що то замало, що того недосить,
Ще припроси i вiру, i любов,
I все, за чим надiя вiдголосить.
У пеклi бою гнiв i жах,
I болю виплески кривавi,
I сiль на спалених устах,
I бiль — немов у шахтнiй лавi.
У пеклi бою сiм принад,
Неначе сiм потуг лихварських:
То плата за пiдбитий «град» —
Неначе сiм зарплат шахтарських...
І дзвін копит, і клуби куряви,
І тінь розлуки, знавісніло чорна... Зітчи собі сорочку з кропиви.
Зітчи собі, свята і недоторкна.
Так, ми жорстокі в мареві зневір.
Та збережем до смертної години:
На тій сорочці вишитий узір —
Крізь чорну сутінь зоряні краплини.