|
|
   |
У березні виповнилося 90 років найвизначнішій сучасній українській поетесі Ліні Костенко.
ПОСТАТЬ Ліни Костенко не потребує представлення. Варто лише зазначити, що Костенко — почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів, лауреат премії імені О.Теліги, премії імені Ф.Петрарки, премій Фундації Антоновичів та ін. Її твори перекладено багатьма європейськими мовами.
У сучасній світовій традиції Ліна Костенко входить до переліку найвідоміших жінок сучасної України. Її творчість — невід’ємна частина історії України, культури, персоналітету. «Невпіймана королева» — так назвав свою статтю про Ліну Костенко український поет Юрій Андрухович.
Одеська національна наукова бібліотека пропонує читачам добірку видань про життєвий і творчий шлях Ліни Костенко та огляд окремих видань творів поетеси. Більшість представлених книг побудовано на діалозі з поетесою. Кожне слово Ліни Костенко сповнене актуальності, вона вміє влучно підібрати слова до внутрішнього стану кожної людини.
Так, перша книга в нашому списку — це науково-біографічна книга «Гармонія крізь тугу дисонансів…» (Київ, 2016), яку упорядкували літературознавці Іван Дзюба і Оксана Пахльовська, донька Ліни Костенко, професор Римського університету «Ла Сап’єнца», науковий співробітник Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України.
Один з розділів книги «У майбутнього слух абсолютний» — це родинно-професійна розмова Ліни Костенко і Оксани Пахльовської, матері і доньки, про життя і творчість, про роботу письменника та його світовідчуття, про тоталітаризм і свободу, про любов і пам’ять. Окремим розділом представлено тексти Оксани Пахльовської і її доньки Ярослави Франчески, онуки Ліни Костенко, «Про Маму». В цій книжці живе родина.
Книга містить інтерв’ю та виступи Ліни Костенко, подані в хронологічній послідовності і поставлені в сучасний контекст, з часом вони набувають нового значення і звучання. Особливим є матеріал про «незустріч» у часі Ліни Костенко з Тичиною, Рильським і Маланюком, про не сказане і не почуте.
НАСТУПНУ книгу, яка варта уваги, підготував літературознавець, академік і друг Лини Костенко Іван Дзюба. Його науково-популярне видання «Є поети для епох…» (Київ, 2019) присвячено комплексній інтерпретації творчості Ліни Костенко. В назву книжки винесено слова з вірша Ліни Костенко, у якому вона веде уявну розмову з Тарасом Шевченком, шукаючи в нього поради:
«Кобзарю, знаєш,
Нелегка епоха
Оцей двадцятий невгомонний вік.
Завихрень — безліч.
Тиші — анітрохи.
А струсам різним утрачаєш лік…»
Шевченкова ж відповідь, звісно, не заспокійлива, а зобов’язлива: «…Ще не було епохи для поетів, але були поети для епох!».
Органічна складова книги — поетичні твори Ліни Костенко (віршовані рефлексії автобіографічного характеру), які, так би мовити, «вписані» у діалоги із Поетесою. Це не просто біографічна оповідь — це оповідь про життя і події через творчість. Особливо гарним у цьому сенсі є останній розділ, де Ліна Василівна дає своє бачення сьогодення через свої рядки.
...Особливою і душевною є книга Суходуба Зиновія, заслуженого журналіста України, під назвою «Ліна Костенко: Любов’ю-Пам’яттю Причастя» (Львів, 2016). Книга разом з DVD-диском — діалог автора книги з поетесою у переломні, віхові моменти української історії середини 2010 років. Безцінними є роздуми мудрої жінки про місію письменника, призначення людини, роздуми про Любов, Життя, Смерть.
Книга містить цитати, слова, думки пані Ліни про творчість, українську молодь, зворушливі спогади про друзів-побратимів, зокрема про українського поета Василя Симоненка:
«Я була дуже близько знайома з Василем Симоненком. І нескінченно його поважала, — говорить пані Ліна. — Я вперше його побачила у Спілці: звернула увагу на те, що він дуже сумний. Василь Симоненко був дуже сумною людиною, ви знаєте?.. Він був і веселий, і ніби комунікабельний, а в очах якийсь такий сум. Ми на тому й познайомились, що він відрізнявся від усіх».
Вражає ліричний екскурс у родовід Поетеси із опікаючими спогадами про її дитинство, про війну, про найрідніших людей — бабуню і дідуня, матір і батька, а ще — про її незабутнього чоловіка, кінознавця Василя Цвіркунова. Зворушують спогади про рідне місто Ржищів в період окупації, коли родина намагалася перебратися через Дніпро, ховалися в окопах… І там Ліна Костенко написала свій перший вірш: «Вірш, написаний в окопі». Вона згадує, що написала його одламком галузочки на стіні.
«Мій перший вірш написаний в окопі,
На тій сипкій од вибухів стіні,
Коли згубило зорі в гороскопі
Моє дитинство, вбите на війні…».
ВАРТО сказати про надзвичайно важливу справу Ліни Василівни. Починаючи з 1991 року вона їздить до Чорнобилю із постійними історико-культурологічними експедиціями. В своїх творах вона звертається до цієї болючої теми і розповідає про стан речей в покинутому українському краї.
У 1993 р. у газеті «Літературна Україна» від 23 вересня була надрукована доповідь Ліни Костенко «Чорнобиль в дозах історичної свідомості», з якою вона виступила на ІІ Міжнародному конгресі україністів у Львові. У доповіді письменниця наголошує на тому, що Чорнобильська аварія давно переросла масштаби суто екологічного лиха. Вона розглядає Чорнобильську трагедію крізь призму гуманітарного трактування — як крах не тільки екології, а й певною мірою мислення, розуміння, сприйняття.
У 2011 році вийшла друком книжка під назвою «Зоря на ім’я Полин: пам’ятаючи Чорнобиль». До неї увійшли наукові праці італійських та українських дослідників Чорнобильської катастрофи, малюнки дітей-очевидців трагедії, вірші поетеси Ліни Костенко та її кіносценарій «Чорнобиль: Тризна» в італійському перекладі.
...Історичний аспект творчості Ліни Костенко знайшов своє відображення у монографії Галини Жуковської «Усе іде, але не все минає…» (Київ, 2010), в якій автор розглядає особливості відображення історичних подій та осіб у творчості Ліни Костенко. На сторінках видання — аналіз історичних поем «Скіфська Одіссея», «Дума про трьох братів неазовських», історичного роману «Берестечко».
Взагалі, у сучасній історіографії, зокрема у періодичних виданнях, багато статей і розвідок, які присвячено постаті і творчості Ліни Костенко. Філологи, лінгвісти, літературознавці вивчають семантику музичних та звукових образів, кольороназви у поетичному мовленні Л.Костенко; історики аналізують історичні романи «Маруся Чурай» і «Берестечко», мовознавці вивчають місце і роль фразеологізмів у поетичному просторі Л.Костенко тощо.
В Одеській національній бібліотеці зберігаються перші поетичні збірки: «Проміння землі» (1957 р.), «Вітрила» (1958 р.), «Мандрівки серця» (1961 р.), що засвідчили прихід в українську літературу сильної творчої індивідуальності.
У поетичній збірці «Проміння землі» відчувається ідея найголовнішого на землі – Людини, а найцінніше — повага до Особи. У збірці «Вітрила» — рання інтимна лірика кохання Ліни Костенко.
Книга «Мандрівки серця» (1961 р.) теж має свою історію і особливості. Назва збірки — однойменна казка про хлопця з неймовірно великим серцем, котрий, виростаючи, відчув муку пустоти у своєму серці, яку треба заповнити чимось вагомішим за особисті буденні клопоти. І він мандрує світом, беручи у своє серце його життя, біди, страждання й надії людей, виповнюючись любов’ю до них. В творчості молодої поетеси — чутливе сприйняття й переживання великих моральних і громадських проблем та запитів доби, чистота ліричного світу, культура письма, незалежність голосу.
Її поезія на той час стала предметом суворої політичної, негласної цензури, і багато років її твори не публікувалися. Після «Мандрівок серця» наступна книжка, «Над берегами вічної ріки», з’явилася тільки у 1977 році. У 1979 році вийшов друком роман у віршах «Маруся Чурай» — найкоштовніша перлина української поезії.
Пропонуємо читачу збірки віршів і поем «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), історичний роман «Берестечко» (1999), збірку лірики «Гіацинтове сонце» (2010), «Річка Геракліта» (2011), унікальні «Записки українського самашедшого» (2011), поетичну книжку «Мадонна Перехресть» (2011) та багато інших.
Варта уваги світоглядна публіцистика Ліни Костенко, зокрема її лекція «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала», прочитана у Києво-Могилянської академії у 1999 р. В доповіді вона з блискучою ерудицією та у широкому історико-культурному контексті говорить про відповідальність за гідне культурне буття народу, про українську історію та її віддзеркалення у світовій історії, обговорює стан самоусвідомлення української нації, долю української мови в Україні тощо.
По слову Ліни Костенко можна звіряти людську гідність. У ньому знаходимо відгук своїх тривог і радості, покріплення сили і віри, вбачаємо надію на краще буття.
Світлана ГЕРАСИМОВА. Провідний бібліограф відділу зв’язків з громадськістю і реклами ОННБ