|
|
   |
Отже, ми знову занурюємося у чарівний світ поетичних перекладів, які створюються в рамках незвичного літературного проєкту. Його запропонував «Вечірній Одесі» лауреат редакційного конкурсу пам’яті Б. Ф. Дерев’янка «Люди справи», американський поет, але справжній одесит Ілля Камінський.
Вийшли вже дві подачі — в номерах газети за 11 квітня та 25 липня. Там Ілля Камінський детально розповідає про ідею проєкта, а одеські поети презентували перші переклади.
І ось читачів «Вечірки» знову запрошують в поетичну вітальню. Розповідає Ілля Камінський:
—У минулому випуску ми познайомили читачів з поезією, написаною мовами, які звучали колись в Одесі. Цю тему продовжуватимемо — у газеті знову звучить поезія у перекладі з мов тих, хто будував місто: з мови Рішельє, наприклад. А також переклади з польської, німецької тощо.
Цікаво, що один із поетів, представлених у цій добірці, — Райнер Марія Рільке, бо його перший східноєвропейський перекладач народився і жив в Одесі. Традиція продовжується. Так само цікаво, що представлений Пауль Целан — найзнаменитіший європейський поет другої половини XX століття (адже він народився в Україні, у місті Чернівці), писав румунською та німецькою (мови, на яких на той час говорили в Чернівцях), писав також про Україну.
Все це нагадує нам про те, що Україна — це багатонаціональна держава, і розмова зі світовою культурою тут не припиняється, незважаючи на війну.
Пропонуємо також прочитати чудових сучасників з Білорусі та Сінгапуру. Радий, що представлена тут також наша сучасниця, чудова англійська поетеса Саша Дагдейл, а також класик американської поезії Роберт Фрост, німецької — Георг Тракль та англійської — Джон Дон.
Британський поет, драматург, редактор та перекладач
ЗІ «СКРИНЬКИ»
Боги запитують себе:
Що люблять робити з ляльками? Як в них треба гратися — вмивати, годувати, замикати,
одягати і роздягати, розчісувати волосся, укладати спати, розмовляти, карати і т. і.
Як припустимо обходитися з ляльками?
Через які прийманні засоби виховання,
обмеження, нагороди, покарання?
Із застосуванням яких предметів?
Чи кладуть ляльок спати? А важливо, щоб вони могли закрити очі? А чи існують колискові?
Чи використовуються ляльки для будь-якої магії? Чи схожі вони на певні магічні
зображення, ідолів тощо?
Через певний час такої гри боги прагнуть оселитися у маленьких серцях смертних
Щоб грати вже з середини
В цей звичайний день наприкінці року
В єдиний міг непомітний оку
Світ перетворюється на намет на полі бою
На березі річки каміння співає
Пустеля потягується та позіхає
Зонтичні сосни здригаються від передчуття
Боги в’ються один навколо одного
Ледве торкаючись
Обнюхуючи один одному геніталії
Мовчки завжди мовчки
Оскільки боги все рівно приймають з прихильністю
Навіть мушку в оці лицаря його величності
Тоді як смертні розриваються між хіттю та ніжністю
Слідкуючи шляхом хруща що летить без напрямку
Переклад з англійської — Марія ГАЛІНА.
Хорватський поет і літературознавець, перекладач
ВІЙНА
Спочатку порожнеча заповнює кімнату,
а потім стіни валяться.
Новини переказують птахи,
будь певен, що їм байдуже про тебе.
Все так, немов поважчала занадто твоя тінь
і тягне до землі, ще нижче, нижче, нижче.
І над розплатаним у рясті чи пилюці, над тобою —
кулі.
Ще голосніше, голосніше сяє сонце.
Здається, що не буде більше ночі.
Спалахи лише.
Коли прийде пітьма, солдате, пам’ятай, що ти сліпий.
Вертай із піснею на батьківщину.
Переклад з англійського варіанту — Євгенія КРАСНОЯРОВА.
сучасний німецький письменник
ЗІ СТАРОГО КОСТЮМА
Мій батько був передбачливий вщент
Він завжди мав якісь речі в кишенях
цукерки для сатириків
для Харона пару чистих монет
Ти навряд чи спромігся би вразити його
оцими віршами
лицем довгим, невтішним
сухими панчохами, запевненням:
все залишиться, як раніше
Він знав: нічого не залишиться, як раніше
це його всі залишили
замкнули на самоті
покинули його спати
у дрімоті, у засинанні
Бо навіть платівка, що скаче — вистрілює
Бо навіть могили — то звичайні кімнати
І навіть його костюм — так він думав, принаймні —
прочистять хробаки, врешті-решт
своїми язиками
Переклад з німецької — Олександр ХІНТ.
Австрійський поет, класик германомовної поезії
СОНЦЕ
Щоденно над пагорбом сонце встає золоте.
Краса — це діброва, темнавий хижак
Та людина; скотар чи мисливець.
Жаріє рибина в зеленому ставі.
Під банею неба
Не чутно рибалку в блакитнім човні.
Виноград достигає неквапом і збіжжя.
Коли день замовкає,
Напохваті щастя та лихо.
Коли ніч настає,
Подорожній повіки важкі розмикає потиху.
Над долиною смертної темряви
Сонце встає.
Переклад з німецької — Євгенія КРАСНОЯРОВА.
Англійський поет та проповідник, представник літератури англійського бароко
ПРОЩАННЯ: ЗАБОРОНА ТРАУРУ
Ось добрі люди проходять звикло,
Свої перебутні дні,
І сумні друзі кажуть «Зникло
Дихання», а інші — «Ні».
Тож таньмо без лементу, плачу,
Без сліз потоку, либонь
Свою не принизьмо веселу вдачу —
Щоб ані слова про булу любов.
Рух землі несе шкоду, острах і сум
Люди вважають, так і треба;
Та тремт сфер веде від дум
У велич безневинну неба.
Нудьга підмісячних коханців,
Розумно, що не визнають
Відсутності, бо стан вигнанців
Простішу просуває суть.
Наша ж любов така тонка,
Не знаємо яка, до згуби
Тендітна й знову виника
Повз очі, руки й губи.
Хоч мушу йти у інший вимір,
Змінити навичку та звичку,
В напрузі змінюється вимір,
Як золото розплющується в стрічку.
Якщо одне ми двоє,
То маємо іти
Єдиною ходою
Крізь всі світи.
Хай в центрі, хай вдалечині,
Бо душа душу відчуває
На відстані чи уві сні
Додому йде, зростає.
Такий для мене ти, як біг
Вкруг однієї з ніг;
Я коло натвердо зберіг,
Кінця й початку збіг.
Переклад з англійської — Аркадій ШТИПЕЛЬ.
Білоруський поет і перекладач
LABOR DAY
Місто практично зупинилося. Офіси не працюють.
Банки не працюють. Обмінники не працюють.
Книгарні не працюють.
Музичні крамниці не працюють.
Аптеки не працюють. Про лікарні боюся й думати.
Зелене світло на світлофорах майже не працює.
Глушники на мотоциклах через один не працюють.
Поліція тільки робить вигляд, що працює,
інакше б нас уже тричі зупинили б.
Дорожні служби не працюють.
Пожежники не працюють.
Навіть сонце в зеніті хтось забув вимкнути,
і мізки на спеці абсолютно не працюють
(особливо мої — зверніть увагу на ці вірші).
Рятувальники на озері Мічиган не працюють,
тому що й потенційні потопельники не працюють.
Про мережу в нашій кав’ярні на вершині
чиказького хмарочоса
краще й не говорити.
Нічого не працює.
Америка святкує День праці.
І тільки павучок за нашим вікном, на рівні 96 поверху
Розгойдуючись, плете своє мереживо.
Переклад з білоруської — Михайло СОН.
Єврейський німецькомовний поет і перекладач.
«ФУГА СМЕРТІ»
Чорне молоко світанку ми п’ємо тебе щовечір
ми п’ємо тебе щоранку вдень п’ємо п’ємо вночі
ми п’ємо п’ємо та риєм у повітрі похованку
щоб лежалося
просторо щоби вистачило всім
Чоловік живе у домі та зі зміями він грає
пише як лягає вечір на німецький небосхил
золотії твої коси моя люба Маргарита
І виходить на подвір’я, роздивлятися зірки
Свистом він скликає зграю псів своїх своїх євреїв
і наказує копати нам могилу у землі
рийте каже він та грайте щоб кортіло танцювати
ми п’ємо п’ємо та риєм риєм граєм та п’ємо
Чорне молоко світанку ми п’ємо тебе до ночі
ми п’ємо тебе щоранку вдень і ввечері п’ємо
Чоловік живе у домі та зі зміями він грає
пише як лягає вечір на німецький небосхил
золотії твої коси моя люба Маргарита
щоби нам не було тісно ми все риєм у повітрі
попелясті твої коси моя люба Суламіф
першим каже рийте глибше другим каже грайте радше
дережує пістолетом очи сині кришталі
рийте каже він та грайте щоб кортіло танцювати
щоб вгризалися лопати в мерзлі нутрощі землі
Чорне молоко світанку ми п’ємо тебе ще зночі
ми п’ємо тебе щоранку вдень і ввечері п’ємо
Чоловік живе у домі та зі зміями він грає
грайте глибше й підіймайтесь у німецький небосхил
золотії твої коси моя люба Маргарита
там усім вам стане місця буде затишно і легко
смерть з Німеччини маестро моя люба Суламіф
Чорне молоко світанку ми п’ємо тебе щоночі
смерть з Німеччини маестро очі сині кришталі
він свинцем тебе зустріне він завжди влучає точно
Чоловік живе у домі, твої коси золоті
Він до змія заграває він дарує нам могилу
у німецькому повітрі і цькує голодних псів
уві сні йому здається смерть з Німеччини маестро
попелясті твої коси моя люба Суламіф
Переклад з німецької — Владислава ІЛЬЇНСЬКА.
Польський письменник, маляр і скульптор, класик польської поезії.
МАРІОНЕТКИ
1
Як не хандрити, коли тиха зграя
мільйонів дивних сузір’їв
над нами застигла, по-різному сяє.
А ми все такі ж безкрилі.
2
І будуть люди такі ж, як і були.
Кожен, хто ближнього судить,
забув, що хвилини минають, мов кулі.
Хто живий, того завтра не буде.
3
Як не хандрити в театрику мАлому,
зробленому незграбно?
Задля безглуздої гри в ідеали
життями ми платимо марно.
4
Господи, як же нудьгу ту прогнати?
Ще не було мені гірше.
Пані, скажіть, що краще писати:
прозу чи все ж таки вірші?
5
Чи замовчати та в сонячнім блиску
читати романчик цікавий,
що Потоп на піску залишив як записку
для людської, мабуть, забави (!)
6
Є кращий спосіб позбутися втоми,
нудьгу придушити прокляту.
Нехтуй людьми та ходи на прийоми,
Пов’язавши краватку строкату!
Переклад з польської — Ганна СТРЕМІНСЬКА.
Австрійський поет-символіст, класик германомовної поезії.
«ОРФЕЙ. ЕВРІДІКА. ГЕРМЕС»
Там смерті дух — як рудокоп в печері
У мертвих жилах скам’янілих руд.
З глибин жахливих, між корінь-артерій
Вібрації померлих душ ідуть.
Та до людей доходить з того дна
Порфірова червона кров одна.
Там голі брили скель
І ліс — порожній, та міст у спорожнілу далечінь.
Де озеро сліпе, подібно небу,
Висить самотньо над ландшафтом млистім
Серед лугів, де навіть вітер мертвий,
Немає шляху жодного, крім тої,
Стежинки споконвічної, що тут
Блідою смужкою, але не для людей…
Дорогою тією йшли вони.
У темно-синьому, захмарному такому,
Йшов першим чоловік — особняком
І, кроки його поспіхом ковтали
Шматок дороги за шматком.
А руки — в глибині важких складок —
Відчужено висіли, навіть ліру не пам’ятаючи
Легеньку, що на боці, мимоволі,
Здригаючись у такт ходьби, ледь бринькала
Колись вона з долонею зросталась, як троянда
Що з пристрастю оливу обвила.
Погляд його біг попереду, як пес у розвідці
А слух шукав зв’язок лиш з тим — що ззаду,
Все намагаючись спіймати хоч відлуння.
Що начебто торкалось крадькома
Від тих, за спиною…
А то, здавалось — що ховається у кроках.
Він говорив і чув як завмирає
Луна та тиша слів,
Але лишався зовсім недосяжним
Беззвучний крок тих двох, що наче ковзали.
Коли б назад поглянути він міг —
Хоч раз один…
(Та не руйнуючи обіцяне —
Що зараз — вершиться тут над ним).
Побачив би, хто поспішав у слід —
Посла богів і бога рудних жил,
В обувачці, увінчаній крилами,
Що ними він по щиколотках бив.
Та жезл крилатий ніс, неначе прапор,
А другою рукою вів її.
Кохана! Плач ліри серце рве,
Сильніше плакальниць, сильніше їхніх сліз.
Він створює свій світ: весь небозвід,
Долину, ліс і Сонце на світанку —
Весь космос, де довкола інших Земль
Кочує Сонце в Всесвіті, що плаче,
І де придуманих сузір’їв клин
Летить ночами — як само натхнення
До тебе — так нечутно та незримо —
Кохана…
За рухом руки долі — непорушно,
Вона за богом йшла
Безпристрасно, без нетерпіння, мовчки.
Ще й саван стримував її безсилий крок
Замкнувшись у собі, як мрія у надії,
Вона не думала про того чоловіка,
Який попереду так линув до життя.
Вона уже жила — у своїй смерті
І відчувала смерть, як повноту,
Як зрілий плід, що спить у чорній тиші.
Як новина… незрозуміла проте…
У ній, зненацька, цноти ожив дух,
Згорнулася земля, як квітка перед сном
Весільне ложе — спомином у руку…
Якщо її торкався — навіть Бог
Вона сором’язливо відхилялась.
Давно не знаючи жариних зіткнень тіл.
Хоча, на жаль, вже бути не могла
Ні ароматним островом у ліжку,
Ні власністю жадання чоловіка,
Ні жінкою поета, що піснями
Оспівує красу і навіть тінь її.
Порівнюючи коси зі стежками,
З дощем — просохлим швидко на землі.
Зі святом непорушним.
Вона була вже — суттю, як коріння.
І ось, коли Крилатий Бог раптово
З скорботним, прикрим стогоном промовив:
«Стривай! Він — обернувся!» —
Здивовано спитала тільки: «Хто?»;
Там, біля виходу з печерного тунелю,
На ярко-білім тлі — обличчям не впізнати
Чорніла постать, погляд її гірко,
Невтішно був спрямований назад:
Туди де стежкою єдиною крізь морок
Вона ще йшла — у супроводі бога,
Хоч крок слабкий і саван заважав
Та, наче уві сні, — назад повільно повернула
Без пристрасті, без нетерпіння, мовчки.
Переклад — Ігор БОЖКО.
Американський поет.
ВОГОНЬ ТА ЛІД
Від чого наш загине світ?
Це буде полум’я чи лід?
Як всі, хто прагнув і бажав,
Я би вогню дорогу дав.
Але ж я знаюсь й на ненависть,
І з вами я не сперечаюсь —
Якщо така потреба стане,
Щоб знову знищити цей світ,
І палу більше не дістане,
Нам залюбки згодиться лід
Переклад з англійської — Марія ГАЛІНА.
Сінгапурський англомовний поет.
БАГАТО СПОСОБІВ, ЯКИМИ БАТЬКИ МАРКУЮТЬ НАС
(для Кирпала та Крістофера)
так багато способів,
якими наші батьки маркують нас
кожен склад кістки, фразування плоті, але також і
шкіра, яку ми надягаємо, спосіб дозволити нашим батькам говорити через нас і для нас, один з одним
завжди на волосок від відкидання
а пізніше мова набирає вагу —
весло та кермо на смак, знаходячи свій власний
заплямований граматикою
в деревній золі їх догляду,
піднімаючи димлячі сокири на наших мовах
як примарні крила за спинами наших матерів
нагадування також про те,
що пам’ять перетворюється на насіння
у побоях і поругах, у ретельно підрахованих ударах тростиною
які жалять моє стегно через двадцять років після їх зникнення
він може назвати вам імена ангсану, бальзам, вишневий колір
він може навчити вас, що означає позбавлення
ти можеш ніколи не стати ним
хоча ти все життя біжиш, щоб надолужити втрачене
а він вдалині, махає руками
(що, як вам здається, манить вас уперед): ще кудись
з кожним роком залишається все менше часу, щоб поцілувати його
менше хутра, за яке треба смикати, і більше снігу
щороку він робить ще один крок у сховище зображень
він займає своє місце серед неспокійних
крамарів, ангелів
повалених монархів, сплячих героїв і теслярів
часто ми маркуємо наших батьків принижуючи
ми відклали книгу, і він там
очі в іншому місці поза вами
тільки коли штовхаєш двері до порожньої кімнати
ти справді чуєш його
це шепоче пил; твої кроки утворюють голосні
щодня ти знову дізнаєшся його ім’я
як ви прочищаєте горло перед тим,
як почати говорити
Переклад — Борис ХЕРСОНСЬКИЙ.