Мамо, а я ж тобі казала…

Тему старості, а надто взаємин матері з дочкою у Театрі «На Чайній» (провулок Отонівський, 2) досліджують послідовно, грунтовно і блискуче. Згадаємо «Старих» за п’єсою Альдо Ніколаї «Залізний клас»: зібрали всі можливі призи, а зараз, на жаль, вже зійшли зі сцени. Вистава «ХХ. Сімейна хроніка» продовжує своє театральне життя, збагачуючись новими вводами, які здатні подарувати знайомому сюжету свіжі барви. Чотири покоління жінок постають в ній перед нами.

Рік тому юні студентки Одеського театрально-художнього коледжу (курс Олега Шевчука та Влада Костики) вразили двома учбовими виставами, це були «Королева краси» Мартина МакДона та «Клятвенні діви» Олега Михайлова. Ніжний вік не заважав грати навіть сімдесятирічних героїнь! А чому? Бо вірно були поставлені режисерські задачі. А тепер нова прем’єра, трагікомедія «Мама» за п’єсою знов-таки Альдо Ніколаї «Ти ніколи не каталася на верблюді?».

Влад Костика поставив цю історію взаємин трьох жінок, дев’яностолітньої матері, її вже немолодої дочки, яка прагне кохання, та служниці, щасливої, молодої та соковитої. Остання у виконанні Марії Кабакчей просто сучасна Венера в штанятах «мілітарі». Елегантна Ельзіна (Ольга Салтикова) має свій стиль, та, здається, досвід нічому її не навчив, розумітися на чоловіках вона точно не вміє. А в певному віці це вже непристойно.

Оскільки наші глядачі з цим драматичним матеріалом зустрічаються вперше, не будемо розкривати всієї інтриги сюжету, зазначимо лише, що однозначної оцінки діям та намірам персонажів автори вистави не дають.

Можна подивитись на все це крізь призму коханця Ельзіни, який на сцені відсутній. Але нам його бачити непотрібно та й не дуже-то цікаво. Зрозуміло, він дурник, або негідник, або те й інше. Маму Ельзіни, балакучу солодійку Ольгу грає Тетяна Параскева (яке фантастичне перетворення на майже неходячу стару!), і можна вважати її героїню деспоткою, яка з егоїстичних міркувань противиться щастю дочки. Та хіба ж може бути мова про щастя з не гідним нашої красуні персонажем? Мама права, а така любов — біда, майже як у пісні.

У глядача буде чимало можливостей посміятися й посумувати, а жанр трагікомедії якраз і має такі можливості забезпечувати.

Марія ГУДИМА. Фото Олега ВЛАДИМИРСЬКОГО