|
Драматичну поему «Мир тобі!..» за п’єсою Лесі Українки «На полі крові» грають в Одеському обласному академічному драматичному театрі з жовтня 2022 року. Недарма кажуть, що не самі лише перші покази варто відвідувати. Черговий показ співпав із Великоднем, і Лесине слово набуло особливого забарвлення.
Апокрифічна версія історії Юди Іскаріотського, який нібито на свої тридцять срібняків купив клапоть неродючої землі, зрадивши Спасителя, позбавлена побутових деталей, розкривається засобами метафоричного театру (режисура та сценографія належать Олені Пушкіній).
Певно, Лесин текст про Юду — найкращий та найзмістовніший у всій світовій літературі. І актори доносять його напрочуд виразно, всі троє: Валентин Базаря (Юда), Прочанин (Вадим Анохін) та Неллі Чуран (Примара). Поле крові, придбане ціною страждань Христа, немов прихистило скорботні постаті, але це камені, що нагадують закутаних в плащі людей. Часом хтось із персонажів застигає поруч із камінням, і тут вже згадується біблійна легенда про дружину Лота, яка обернулася на соляний стовп, побачивши наслідки гніву Божого.
Здавалося б, як не гніватись Господу на зрадника? Він немов промовляє до Юди устами спраглого Прочанина: «… ти той Юда, що вчителя продав». «Як хто що зайве має, той може те продати. От я мав учителя — як він зробився зайвим, то я його продав», — зухвало каже у відповідь колишній апостол, але це зухвальство — лише верхівка айсбергу. Примара, відсутня в оригіналі, уїдливо коментує діалог персонажів і вже точно не уособлює силу добра. Леся Українка дає голос Юді, аби почути крізь століття його власну трагедію, сумнів та каяття, спроби себе виправдати: адже Спасителя могли й не катувати, не стратити, хто ж знав, яке жахіття станеться…
Фінал автори вистави роблять інакшим, ніж у Лесі, похмурі постаті раптом злітають під колосники, туди ж націлився і Юда, котрий все ж лізе у зашморг замість того, щоб обробляти своє криваве поле. Прочанин не може засудити зрадника суворіше, ніж він це робить сам. Виходить, недарма колись Юда пішов за Христом, совість мав, а хто її має, остаточно не втрачає, такий вже це «капітал».
Марія Гудима. Фото Олега Владимирського