|
|
   |
Війна... Яке жахливе слово! У перші дні частина співробітників нашої бібліотечної системи залишили країну. Більшість залишилася. Але ці люди теж були розгублені. Ніхто з нас не знав тоді, що робити, як далі жити. І ніхто не уявляв, як у таких умовах можна працювати.
За кілька тижнів початковий шок пройшов. Зізнаюсь — ми, бібліотекарі, дуже любимо свою роботу і не можемо жити без неї. Поступово в робочій групі почали обговорювати, що ж робити далі. Вирішили відкритися хоча б на один день на тиждень. Тоді перед нами стояло головне питання: чи підуть читачі? Адже цілком можливо, що наляканим війною людям буде просто не до бібліотек.
І ось коли ми побачили, скільки людей прийшло, всі питання одразу відпали! Бібліотеки наповнилися, виявилося, читачі чекали на нас, і вони були щиро раді нашому поверненню. Вони плакали і сміялися, ділилися своїми емоціями, багато хто брав відразу по 20—30 книг, про запас, на випадок, якщо ми закриємося знову. Загалом ми зрозуміли, що це наша культурна місія, або, як почали потім говорити, наш культурний фронт.
Тоді ми ще не здогадувалися, що під час війни читачів побільшає. Цей феномен ми простежили через місяць, і його ще треба буде вивчати. Зараз багато хто вважає, що збільшення кількості читачів пов’язане з відключеннями світла та непрацюючими електронними пристроями. Але мені особисто здається, що річ не тільки в цьому. Вважаю, що це щось глибше. У такі складні часи, як зараз, коли все розгублено, коли людям погано, страшно, некомфортно, вони особливо потребують книг, адже в них є відповіді на безліч питань, у них накопичено досвід поколінь, мудрість віків.
Паралельно бібліотекарі почали займатися волонтерською діяльністю. Чого тільки не робили наші співробітниці: готували їжу, допомагали при розселенні біженців, збирали речі та предмети побуту для переселенців, допомагали закуповувати корм для тварин, збирали тару для води та тканини для маскувальних сіток, самі й допомагали у плетінні сіток. Вся наша бібліотечна система для дорослих за покликом серця збирала гроші для ЗСУ. Частину цих коштів ми витратили самостійно, придбавши обігрівачі для морських прикордонників і передавши їх нашим хлопцям.
Співробітники бібліотеки № 1 ім. Е. Багрицького у складі козацького народного хору «Козацьке коло» взяли участь у патріотично-ліричному концерті на Одеському залізничному вокзалі.
Ще до війни у нас склалися творчі, партнерські стосунки із польськими бібліотекарами із міста Сосновиця. Минулого ще мирного життя ми якось переслали їм книги для українців, які живуть і працюють у Польщі. І як же ми зраділи зараз, коли побачили ці книги на світлинах, які наші польські колеги надіслали нам зі свят, влаштованих ними для наших українських діток, які рятуються разом із мамами у Польщі від війни.
Незабаром після відкриття бібліотек ми почали замислюватись про відновлення нашої культурно-просвітницької масової роботи. І слід сказати, що ми відновили її в повному обсязі.
За рік війни нами було проведено близько 2000 масових заходів. Культурно-просвітницька робота завжди йшла за багатьма напрямами, але життя підказувало, що зараз найважливіший напрямок — патріотичний. В рамках цього напряму ми організували цілу низку мистецьких виставок у читальній залі Центральної міської бібліотеки ім. Івана Франка.
Особливо хвилюючою була презентація виставки політичного плакату студентів Одеського художнього училища імені Грекова. Виставка, що успішно експонувалась у кількох європейських містах, і у нас користувалася великою популярністю. У всіх роботах, різних за стилем та змістом, було видно одне — юні художники вірять в Україну, у наше майбутнє, у нашу перемогу.
Тема дітей та молоді, що зіткнулися з жахами війни, знайшла дуже яскраве відображення у збірці дитячих поезій «Голос війни», яку видала письменниця зі Львова Наталія Калиновська. Ми провели чудову онлайн-зустріч із нею! Лунали пронизливі вірші, написані дітлахами з різних куточків України. Причому ці вірші були не тільки про війну, а й про мирне життя, яке у них забрали, про дім, про Батьківщину, про матір. І в кожному з них — біль, страх, але водночас і кохання, і надія на те, що нормальне, мирне життя дуже скоро повернеться до нас.
А чудова презентація виставки «Україно моя», організована з ініціативи почесного консула Південно-Африканської Республіки Лариси Поплавської! Читачі, глядачі, які зібралися у нашій читальній залі, не лише милувалися картинами відомих одеських художників, а й слухали вірші, а також українські пісні у виконанні артистів Одеської філармонії.
Незважаючи на війну, бібліотечна система успішно провела два великі муніципальні конкурси: імені Костянтина Паустовського та імені Івана Франка. Це були не лише літературні конкурси, а й конкурси єдності України. У них брали участь літератори із багатьох міст та регіонів нашої країни: Черкас, Дніпра, Житомира, Луцька, Ужгорода, Харкова, Києва. Деякі учасники поспілкувалися з нами у режимі онлайн-конференції. Здавалося, що вся Україна в цей момент була у старовинному залі бібліотеки Франка!
Особливою турботою оточили бібліотекарі читачів-переселенців. За скромними підрахунками за рік війни їх у нас було понад півтори тисячі. І це лише ті, хто записався до бібліотеки та взяв книги. Адже багато хто приходив просто поспілкуватися чи відвідати цікавий захід.
Щоп’ятниці одесити та гості нашого міста збираються на традиційні франківські концерти, а по суботах на краєзнавчі читання. Адже багато хто хоче дізнатися про наше місто якомога більше.
У нас налагоджений тісний зв’язок із центром «Я — Маріуполь. Одеса», в якому зареєстровано 2700 переселенців-біженців із Маріуполя. Саме для них та інших переселенців бібліотека провела безліч акцій та заходів, які допомагали психологічно адаптуватися в нашому місті, в умовах мирного життя після всього того, що їм довелося пережити. Маріупольців запрошували до проведення спільних майстер-класів, організовували творчі зустрічі із поетами, письменниками з Очакова, Миколаєва, Дніпра, Херсона. Бібліотекарі надавали переселенцям додаткову літературу для продовження навчання у нашому місті.
Централізована бібліотечна система використовувала сучасні інформаційні можливості. Відділ бібліотечно-інформаційних технологій розміщував корисні поради та посилання про психологічну підтримку, безкоштовні консультації, грошові виплати та соціальну допомогу на наших інтернет-ресурсах.
Як то кажуть, не було б щастя та нещастя допомогло. Ми дуже довго намагалися за європейським зразком перетворити бібліотеки на сучасні майданчики для культурного дозвілля, спілкування, творчого та інтелектуального розвитку. Нині нам це вдалося. І війна зіграла у цьому вирішальну роль. Коли у людей з’явилася величезна потреба в теплому спілкуванні, психологічній розрядці, культурному розвитку, ми стали своєрідними пунктами духовної незламності, ми перетворилися на постійно діючі майданчики для проведення різних творчих заходів, акцій, реалізації цікавих, креативних ідей.
У нас сьогодні створено справжній суспільний культурний простір, куди абсолютно безкоштовно може прийти будь-яка людина і стати просто глядачем, або учасником чергового проєкту чи заходу. У нас не завжди є світло, але завжди тепло, і ми завжди раді гостям.