|
|
   |
О том, что преподаватель музыкального искусства Одесского лицея № 9 — в числе трех победителей всеукраинского конкурса «Учитель року-2022» от Одесской области, мы узнали еще в декабре минувшего года.
Но пообщаться удалось только сейчас — попробуйте «заманить» в редакционную гостиную человека, который учит детей, волонтерит, ездит с рок-концертами на фронт. Потому отправились к учителю года в номинации «Искусство» сами, в лицей, где он работает уже больше десяти лет, расспросили обо всем и теперь знакомим с Максимом наших читателей.
Спілкуємось з нашим співрозмовником українською.
— Максиме, коли ви почали займатись музикою?
— Майже тоді, коли народився. У 4 рочки на рідній Слободці бабуся відвела мене до музичної школи № 4, там я вперше і торкнувся чорно-білих клавіш. Музичну школу закінчив по класу фортепіано. Навчався у Маріїнській гімназії, після 11-го класу свідомо, за музичним покликом, вступив на музично-педагогічний факультет Одеського педагогічного інституту ім. Ушинського. Закінчив його у 2003 році, працював спочатку у музичній школі, потім в навчальних закладах міста. З 2010-го — в ліцеї № 9.
— Ви так і планували — працювати саме в школі? Може мріяли про сцену…
— Знаєте, я не розподіляю. Завжди кажу: у мене кожний урок — то концерт, а кожний концерт — то урок. Усвідомивши силу педагогіки і можливість нести просвітянство, я зрозумів, що не має сенсу розподіляти. Приходьте на мої концерти і ви це зрозумієте.
А концерти відбуваються постійно в навчальних закладах, у війську, патрульній поліції, на лінії зіткнення — тобто всюди.
— Якими інструментами ви володієте?
— Майже всіма. Більше нахилу — клавішні та струнні. З 2010 року я ще й реконструктор кобзарства, сам створив старосвітський музичний інструмент — кобзу. Звісно, під наглядом майстра з Ірпіня. Моя кобза освячена в Києві, у Михайлівському Золотоверхому соборі.
— ?
— Музичний інструмент обов’язково освячується! За традицією, йому дається ім’я, так само, як і людині. Це має відбуватися на Трійцю або на Покрову.
— А яке ім’я у вашої кобзи?
— Не можу сказати. Це знаю тільки я. Певний оберіг, захист…
Цікавимось у Максима, як воно йому — працювати з дітьми. І чуємо у відповідь: «Прекрасно!».
— Я роблю все, щоб діти йшли на урок з радістю. Щоб урок мистецтва став для них відкриттям. Я на власному досвіді намагаюсь переконати: якщо людина чогось прагне, то можливо встигнути все і збільшити свій день з 24 годин до 48. Щоб і уроки давати, і концерти, і волонтерською діяльністю займатись, і бути батьком трьох дітей.
— Діти вас, мабуть, люблять.
— Мої? (сміється). Слава Богу. Я — класний керівник 10-Г класу, це один з найсильніших класів нашого ліцею, і думаю, моя заслуга в цьому трішечки є. Сподіваюсь, що наступний рік дасть можливість вже 11-Г повернутись з онлайну в рідні стіни, закінчити навчання і вступити у ті вищі учбові заклади, які вони виберуть. А зараз навчання — це їх робота, і вона також на перемогу.
Максим Трубніков — фронтмен рок-гурту «Друже Музико», вже доволі відомого в місті, області, країні та за її межами. Він автор музики і текстів. З дати заснування, 2009 року, гурт зазнавав змін у складі та створив свій власний стиль — етно-драйв. Не випадкова, здається, назва музичних альбомів наших буремних років: «Офензима» — наступ. Сьогодні під музику гурту виходять на ринг боксери, марширують нацгвардійці, різні роди військ ЗСУ мають від нього пісні. А ліцей, про що ми дізнались від Максима, має оновлений гімн.
Конкурс «Учитель року» — вже другий у житті Максима Трубнікова. У 2022 році він довів, що здатний отримати перемогу. Сучасний, активний, творчий вчитель — гордість ліцею.
Цікавимось планами.
— Якщо гурт записав 7 альбомів, то має бути і восьмий. Мій клас закінчить навчання, скоріш за все, буде наступний клас. Життя не зупиняється, вирує. Головне — працювати на українську перемогу, а після неї буде ще стільки планів і стільки роботи.
— Традиційне наше запитання: що будете робити в перший день після перемоги?
— Всіх запрошую на свій концерт, який відбудеться на червоно-чорній площі на руїнах кремля. Наші військові доставлять туди всіх бажаючих.
Дора Дукова