|
|
   |
Весь час, поки спілкувалась з вчителем з Буялика Миколою Гончаруком, намагалась з’ясувати, яка з цих людських стихій йому ближче. Так виходило, що успішний в обох. За дипломом — вчитель музики, за покликанням — футбольний тренер.
Народився в Одесі, ще малим переїхав з мамою в Буялик — тоді Петрівку, а нині селище у Великобуялицькій громаді. Захоплення футболом — змалку і на все життя. Вуличні змагання, шкільні турніри, потім армійські. Не вагаючись, подав документи до педагогічного інституту, звичайно, на факультет фізичного виховання, але запізно.
— Запропонували піти на факультет музичного виховання, я погодився, — розповідає Микола Григорович. — Справа в тому, що музичну школу я також свого часу закінчив, по класу баяна. Розумієте, мама мені, звісно, кеди для футболу купувала, але наполягала на іншому шляху в житті. Так і сталося, що я попав на «музпед», але спорт не полишав. Дівчата-однокурсниці жартували: кращий спортсмен на «музпеді».
Не полишав Микола Гончарук спорт, і коли повернувся в Буялик дипломованим педагогом, викладачем музики у Петрівську школу № 2. Його заслуга — створення першої футбольної команди, а тепер всі знають футбольний клуб «Буялик», достойний суперник на багатьох турнірах в регіоні, в Україні. Київ, Ужгород, Львів, Трускавець, Хмельницький — всюди вихованці Миколи Гончарука здобувають перемогу і повертаються додому з кубками. Ненадовго зайшла на сторінку в соцмережі місцевого комунального закладу — будинку дитячої та юнацької творчості, і відразу впали в очі свіжі новини:
«Абсолютні чемпіони футбольного фестивалю ODESSA FEST Sever — ФК «Буялик»!!! 10 ігор — 10 перемог! Радіємо, пишаємось і підтримуємо юних футболістів!!!
Дякуємо тренеру. Всім батькам подяка за шалену підтримку».
«ФК «Буялик», вихованці 2016 р.н., взяли участь в дитячому футбольному турнірі в м. Києві. За два дні — 5 ігор та 4 перемоги. Змагалися з командами з усієї України — Київ, Кропивницький, Чернігів, — здобуваючи одну перемогу за іншою. Поступились в фіналі лише команді із Броварів. Юні футболісти привезли в рідний Буялик перемогу та срібні медалі. За ці два дні були і радощі, і сльози, і неймовірні переживання. А найголовніше — безкінечна гордість за наших вихованців, вони показали найкращий результат, не дивлячись ні на труднощі, ні на втому, ні на несправедливості.
Велика подяка тренеру Гончаруку Миколі Григоровичу — наставнику, мотиватору та другу наших дітей!».
Такі дописи нескінчені. Я й сама з цих місць і знаю ставлення моїх односельців до Миколи Гончарука. Красномовний допис на сторінці «Буялик — мій дім» з приводу недавнього дня народження тренера:
«Людина присвятила своє життя вихованню дітей. Якби не футбол, багато дітей пішли б неправильним шляхом і наробили багато дурниць просто через те, що не було б де витрачати свою енергію. З роками в громаді все занепадає і закривається. Але секція з футболу десятки років працює, а команди з футболу здобувають нагороди не тільки в змаганнях в Одеській області, а й по Україні. Все це завдяки Миколі Григоровичу! Людина заслуговує пам’ятник при житті! Дуже Вам дякуємо за вашу працю!».
Кількість вітальних коментарів не варто і підраховувати.
Секрет такої надзвичайної поваги відшукувати не треба — Микола Гончарук любить футбол і любить дітей. Як розповів, нікому не відмовляє, всі, хто хоче доторкнутися до футбольного м’яча, приходять на стадіон, який, до речі, власними силами доглядають. В перше воєнне літо з Одеси в Буялик приїхало багато дітей — батьки відправили їх до родичів у більш безпечне місце. Чим зайняти дітей, відволікти від тривожних думок? Футболом. Але ж заборонені скупчення, тоді Микола Григорович сказав «під мою відповідальність».
Великобуялицька громада не дуже спроможна, витрати на форму, організацію поїздок на турніри, транспорт, пальне повністю на себе взяти не може. Але тренеру і його вихованцям все одно намагаються допомогти: відділ освіти, молоді та спорту Великобуялицької сільскої ради, місцевий депутат Валентин Мигович, народні депутати від Одещини, колишні вихованці футбольного клубу Віталій Тюрін, Олександр, Володимир, Микола Левченки, Геннадій Делієргієв, Михайло Стах та багато інших. З поваги до тренера, з розуміння важливості справи, якій він присвятив життя.
Микола Григорович поруч із своїми футболістами повсякчас. Одним допомагає влаштувати спортивну долю, іншим — знайти покликання до душі, а комусь — відволіктись від поганих звичок. З ветеранами ФК «Буялик» виходить на поле, як от нещодавно на турнірі у Доброславі, на користь ЗСУ.
Успіхів у житті досягають ті, хто з дитинства займається спортом, адже саме спорт формує здорову психіку, вчить конкурувати, допомагати, рятувати. Характер зрештою формує спорт, вважає тренер. От і виходить, що тренер — дуже важлива людина в житті. У дітей в Буялику така людина є.
А як же музика, згадую про свій намір з’ясувати, що головне.
— Все ж таки я більше спортсмен, ніж музикант, — відповів Микола Григорович.
Ви цьому повірите, якщо я розповім про народний хор «Петрівчани», створений Миколою Гончаруком, багатьох його вихованців — лауреатів обласних музичних конкурсів, участь у фестивалях пам’яті Миколи Огренича, відомого артиста з Іванівки, нарешті, обласний хор учителів; солісти, ансамблі, хорові колективи?..
Наостанок говоримо про мрії. Нещодавно тренер возив дітей у музей історії футболу, створений лауреатом конкурсу «Вечірньої Одеси» «Люди справи» Емануїлом Ганєвим.
— Всі були у захваті, — розповідає Микола Григорович. — Дізналися багато цікавого про життя відомих футболістів, безліч експонатів справили враження на дітей. Це і моя давня мрія — створити музей футбольних досягнень ФК «Буялик». Наразі кубки, грамоти за кілька десятків років у мене вдома, у дітей. Але ж це історія, яка вчить, це слава, імідж селища.
— Що треба для того, щоб музей був створений?
— Приміщення. Все решта самі зробимо.
Великобуялицька громадо, почуйте Миколу Гончарука, людину, яку знають, поважають, якій довіряють найдорожче — дітей.
Дора Дукова. Одеса — Великобуялицька громада