|
Минулого року до численних ризиків розповсюдження інфекційних хвороб додався найстрашніший — війна. Повною мірою це стосується і такого захворювання, як туберкульоз. Активні бойові дії на великій території, прицільні атаки ворога на медичну систему, міграція багатьох мільйонів людей створюють додаткові умови, які сприяють розповсюдженню туберкульозу. Серед них: скупчення людей в сирих укриттях; стрес; нерегулярне та неповноцінне харчування; неможливість вчасно отримати лікарську допомогу тощо.
За даними дослідження Центру громадського здоров’я (ЦГЗ) Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України, за 2022 рік кількість уперше зареєстрованих захворювань на туберкульоз, включно з його рецидивами, становила 18510, або 45,1 на 100 000 населення, що на 2,5% більше показника 2021 року (18241, або 44,0 на 100 000 населення). Коментуючи ці цифри, завідувачка відділу управління та протидії туберкульозу ЦГЗ Яна Терлеєва зазначила, що, крім впливу війни, проходили значні хвилі мобілізації і обстеження населення, при таких оглядах також виявлялися люди з туберкульозом.
Може здатися, що +2,5% в воєнних умовах — це не така вже загрозлива ситуація, але варто звернути увагу, що насправді кількість населення, що перебуває в Україні, з початку війни суттєво скоротилася. За різними даними, до інших країн перебралося від п’яти до восьми мільйонів наших співгромадян, тобто відносна величина захворюваності є значно вищою. Це підтверджує дослідження доктора медичних наук, професора Юрія Валецького. Проаналізувавши дані за перше півріччя 2023 року, фахівець зробив висновок, що захворюваність на туберкульоз в цілому по Україні зросла на 11,6%, а в деяких областях — на 100% та 73% (Харківська та Волинська відповідно). Найбільш складна ситуація — серед дітей віком 0–17 років. Тут загальний ріст становив 60%, а в деяких областях — у 20 разів (!). Одеська область увійшла до числа 19 регіонів, де зросло розповсюдження цього захворювання, хоча і не настільки критичне.
На жаль, нікуди не ділися і такі фактори, як низький рівень обізнаності населення та упередженість щодо туберкульозу, страх бути дискримінованим тощо. А незнання призводить до розповсюдження великої кількості міфів та стереотипів, що формують у людей хибне розуміння про туберкульоз. Наведемо лише деякі приклади невірних уявлень: люди з туберкульозом не можуть працювати у колективі, адже будуть небезпечними для оточення; туберкульоз може передаватися як спадкове захворювання від батьків до дітей; туберкульозом можна заразитися в громадському транспорті, кав’ярні, супермаркеті, інших публічних місцях; туберкульоз передається через побутові речі.
А найголовніший і найстрашніший стереотип полягає в тому, ніби туберкульоз є невиліковною хворобою. Хоча давно доведено, що туберкульоз цілком піддається лікуванню. Навіть в умовах війни в нашій країні існують надійні методи лабораторної та радіологічної діагностики. Згадуваний вже професор Юрій Валецький виділяє такі позитивні моменти боротьби з туберкульозом в Україні: можливість швидкої та якісної лабораторної діагностики; значний науковий потенціал; наявність численних державних та неурядових організацій, що мають великий досвід боротьби з туберкульозом та кваліфікований персонал; фінансова та інша допомога зі сторони Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) та інших міжнародних організацій.
Що, звичайно, не зменшує потребу у вдосконаленні протитуберкульозних заходів в Україні та правильній розстановці пріоритетів у боротьбі з туберкульозом. Серед них можна виділити такі складові: своєчасне виявлення людей з туберкульозом та їх лікування; розширення психосоціального супроводу пацієнтів; широке застосування відео-ДOTу, що вважається кращим методом моніторингу прихильності пацієнта до лікування; зменшення стигми та дискримінації людей з туберкульозом, через що пацієнти часто відмовляються від лікування.
Звичайно, військове становище серйозно ускладнює реалізацію цих заходів, але це не означає, що треба сидіти склавши руки.
Багато що залежить від самого населення.
Основне правило: при виявленні ознак захворюваності треба терміново звертатись до лікарів. А під час лікування — дотримуватися усіх призначень та рекомендацій і в жодному разі не переривати розпочате лікування.
Це мало хто знає, але саме Україна стала першою країною у світі, яка надає пацієнтам з туберкульозом революційний режим лікування — так звані «короткі схеми лікування». Мова йде про настанови ВООЗ лікувати пацієнтів з туберкульозом за шестимісячною схемою. Як розповідає доктор медичних наук Наталія Литвиненко, довгий час лікування від туберкульозу тривало до 20 місяців, тому кожен п’ятий хворий не витримував і переривав цей процес. Новий курс утричі коротший, а рівень одужання перевищує 90%.
Ще треба знати, що за час війни міжнародні донори, благодійні та громадські організації акумулювали ресурси для підтримки медичних закладів і людей з туберкульозом. Спільно з МОЗ, ЦГЗ вони продовжують забезпечувати безперервність послуг із лікування і профілактики туберкульозу.
Отже, навіть у нинішніх надскладних умовах туберкульоз не є невиліковним захворюванням, просто треба не прислухатися до чуток та вірити всяким «народним цілителям», а своєчасно звернутися до лікаря.
Анастасія АПЕТРІ