Iвась i сонце

Iвась розплющив очi. Ранок... Вiн хворiв цiлий тиждень, але сьогоднi вже можна йти до школи.

Сонце своїми промiнцями жваво будило його вже iз пiвгодини. Сонечко ж прокидається раненько i поспiшає до людей, до рослин, до квiтiв, до звiрiв. Йому дуже подобається починати день для всього живого своєю яскравiстю. А зараз, тим паче, зима вiдiйшла, пропустивши через порiг весну. Ну а з весною сонце — дуже гарнi друзi, тому що весна дозволяє сонечку грiти все навкруги. I воно щоранку стає повеснi теплiшим, бо йому подобається бачити, як все прокидається, як квiтне i зеленiє.

А зараз сонечку захотiлося розбудити ось того кирпатенького хлопчика, що зветься Iвасем. I воно, смiючись, спрямувало своє промiння крiзь вiкно. Iвась посмiхнувся сонцю у вiдповiдь та почав збиратись.

Коли хлопчик вийшов з будинку, то раптом зрозумiв, що поки вiн хворiв, весна добре похазяйнувала в природi. Усюди килими настелила з яскраво-зеленої трави. Кульбаби у цiй травичцi бавилися у пiжмурки, показуючи свої жовтi голiвки то тут, то там.

Дмухнув вiтерець, вiтаючись з хлопчиком. Провiв ласкаво своєю повiтряною долонею по Iвасевiй щоцi i майнув вгору, до верхiвок дерев. Iвась прослiдкував очима за вiтром i аж зойкнув вiд краси, що його погляд зустрiв. Дерева стояли у шапках квiтучих, як велетнi у коронах. Вони велично похитували гiллям, вiтаючи школяра.

Аж раптом крiзь дерева пробився яскравий промiнчик. То сонце давало знати Iвасевi, що воно поряд, що бажає провести хлопця до школи як найлiпший товариш. Iвасик вдихнув свiже, наповнене весняними парфумами повiтря, i щасливо усмiхаючись, поспiшив до школи.

А сонце його проводжало. Воно знало, що школяра чекає чудовий день. Бо тим, хто вмiє бачити живу красу природи, хто розумiє, серед якої казки живе, завжди щастить!

Алина ФОРОСТОВА. 2-Г класс СШ № 64