|
|
   |
Сьогоднi складно уявити сучасну українську дитячу лiтературу без захоплюючих творiв В. Г. Руткiвського. «Потерчата», «Синi Води», «Ганнуся», легендарна пригодницька тетралогiя — «Джури козака Швайки», «Джури-характерники», «Джури i пiдводний човен», «Джури i Кудлатик» та iншi романи й повiстi принесли Володимиру Григоровичу широке визнання.
У 2017 роцi вийшов у свiтовий прокат український пригодницький фiльм-фентезi «Сторожова застава», знятий за мотивами однойменної книги Володимира Руткiвського. Невдовзi свiт побачить повнометражний iсторично-пригодницький фiльм «Джури козака Швайки».
Упродовж багатьох рокiв Володимир Григорович Руткiвський пiдтримує дружнi й творчi зв’язки з Одеською нацiональною науковою бiблiотекою, передає до її фондiв свої книжки, якi мають активний попит серед широкого читацького загалу.
— Володимире Григоровичу, скажiть, будь ласка, над чим працюєте нинi?
— Працюю над спогадами. Виявляється, вони у мене не такi вже й сумнi, як гадалося. Тi, хто вже читав дещо з них, запевняють, що вони мiсцями навiть дуже реготливi.
— А коли почали писати? Що або хто вплинув на ваше рiшення стати письменником? Що вважаєте привабливим у вашiй професiї?
— У школi часом забавлявся вiршованими дражнилками, за що iнодi отримував копняка. Якщо, звiсно, наздоганяли. Першого «дорослого» вiрша написав на спiр, коли був студентом. Як не дивно, його надрукували у «Чорноморцi». Що вважаю привабливим? Можливiсть подати фантазiю як реальнiсть. I навпаки. Радий, що менi це вдається. Вiдомий критик Григорiй Клочек навiть назвав мене не фантазером, а творцем iншої реальностi.
— Як сталося, що ви вирiшили займатися дитячою лiтературою? Ви одразу зрозумiли, що пишете для дiтей? Було бажання писати для дорослих?
— Лiтературою для дiтей я почав займатися чи не одночасно з поезiєю. Тож коли мене назвали українським буржуазним нацiоналiстом i стали розглядати мої поезiї ледь не пiд мiкроскопом, я всерйоз задумався про дитячу лiтературу, оскiльки вважав, що там менше «чiпляються». Як би не так! Мою першу повiсть «Ганнуся» у видавництвi «Веселка» навiть розглядати не захотiли. Довелося перекласти її росiйською мовою i везти до Москви, де про український буржуазний нацiоналiзм i гадки не мали. Повiсть видали неймовiрним накладом, у 150 тисяч примiрникiв, пiсля чого сумнiви — лишатися чи не лишатися в дитячiй лiтературi — вiдпали. А «дорослi» романи, звiсно, теж писав. Два з них i зараз валяються десь на антресолях. Звiсно, можна було б повернутися до них, проте чомусь не тягне занурюватися у тi часи.
— Iнодi здається, що вашi тексти не зовсiм дитячi. У зв’язку з цим запитання: де межа дитячої i дорослої лiтератури?
— Я — за лiтературу для сiмейного читання. Щоб дорослi i дiти разом читали i дiлилися враженням вiд прочитаного. Гадаю, що це сприятиме як порозумiнню в родинi, так i вiдновить спiльний iнтерес до читання. Щоб дiти хотiли стати такими, як батьки, а батьки поважали дитинство, бо ж всi ми родом з нього.
— Вашi книги дуже гарно iлюстрованi. Ви берете участь у розробцi дизайну та iлюстрацiй?
— Менi пощастило, що я спiвпрацюю з видавництвами, для яких книга — не стiльки товар, скiльки витвiр мистецтва, де текст i iлюстрацiя повиннi бути на найвищому рiвнi. Оскiльки я розумiюся лише на текстi, то в роботу художника не втручаюся. Хоча, звiсно, цiкаво, якими вiн бачить моїх героїв. I якщо вiн зображає щось не так, як менi хотiлося б, я звинувачую швидше себе, оскiльки не змiг донести до нього своє бачення.
— Володимире Григоровичу, ви лауреат численних лiтературних нагород, у тому числi премiй iменi Лесi Українки, Миколи Трублаїнi, Вiктора Близнеця, рейтингу «ЛiтАкцент року 2009» («Джури-характерники»), лiтературної премiї «Книга року BBC 2011» («Синi Води»), а також Нацiональної премiї України iменi Тараса Шевченка (2012). Ваша казкова повiсть «Гостi на мiтлi» внесена до мiжнародного Почесного списку Г.-Х. Андерсена, до якого входять кращi книжки свiту, адресованi дiтям. А яка нагорода вам найдорожча?
— Уже сорок рокiв я пишаюся вiршем, якого одна дiвчинка присвятила менi: Хороший писатель Владимир Рутковский,/ он пишет для всех — для детей и для взрослых./ Писателей в мире таких не бывает,/ А если бывает — так только один.
— Пам’ятаєте вашу улюблену дитячу книжку?
— У дитинствi менi трапилася книжка казок про злих закордонних вiдьом. А от нашої Баби-яги там чомусь не було. Я навiть образився: невже вона гiрша за iнших? I вирiшив написати серiю не просто кiлькасторiнкових казок, а великих казкових повiстей про життя-буття нашої нечистої сили: Баби-яги, водяникiв з лiсовиками, Змiя Гориновича. Менi хотiлося довести, що вони нiчим не поступаються своїм закордонним аналогам.
— Часто можна почути, що дiти зараз не читають або читають дуже мало. Ви згоднi з цим? На вашу думку, чим мотивувати сучасних дiтей до читання та вiдвiдування бiблiотек?
— Для письменникiв — все просто: треба писати краще й винахiдливiше. А от бiблiотеки, на мiй погляд, повиннi складатися не лише з книжкових поличок. Там можуть бути хатинки на курячих нiжках, де за вiкном Баба-яга читає книжку, або лiгвисько дракона, чи куточок пiдводного свiту. I щоб час вiд часу там щось рухалося чи бодай нявчало. I щоб напiвлежати на надувних крiслолiжечках, бо ж дома таких немає. Втiм, щось я занадто розмрiявся.
— Якими ви бачите завдання чи мiсiю бiблiотеки як iнформацiйного центру?
— Дай Боже, сил i коштiв на те, аби справитися бодай з нинiшнiми обов’язками. А там... Я бачу бiблiотеку не лише храмом книги, а й храмом спiлкування, де бiблiотека перебере на себе деякi функцiї театру юного глядача, а бiблiотекар стане бодай трохи актором-затiйником.
— Якi поради чи побажання можете дати письменникам-початкiвцям?
— Читайте, порiвнюйте, закохуйтеся. I свято вiрте в те, що обов’язково винайдете свiй «велосипед».
Свiтлана ГЕРАСИМОВА. Провiдний бiблiограф вiддiлу зв’язкiв з громадськiстю i реклами ОННБ