|
|
   |
Нагадаємо, що «Вечерняя Одесса» є інформаційним партнером поетичного фестивалю-конкурсу «Нова Одіссея», ініціаторами проведення якого виступили поет Ілля Камінський (США) та Офіс «Одеса — місто літератури ЮНЕСКО». Прийом робіт вже завершено, свої твори представили понад 80 молодих поетів. Про це газета повідомила у номері за 30 листопада.
До речі, серед учасників творчого змагання виявилося багато іногородніх художників слова. З деякими із них ми хочемо зараз вас познайомити.
Нечипоренко Софія, 12 років, місто Кривий Ріг:
— Я завжди відчувала величезне захоплення словом. Поезія для мене — це не лише засіб виразити свої почуття, але й спосіб поглиблено розуміти світ навколо. Якщо говорити про моє захоплення поезією, то надихнула мене моя вчителька української мови Поштова Наталія. Поезія для мене — це засіб з’єднати свої емоції зі словами, які здатні донести мій внутрішній світ до читача. Це своєрідний міст між моїм власним світом та тими, хто читає мої вірші. У своєму житті я, займаючись художньою гімнастикою, ціную можливість пізнавати нове: знайомства з цікавими людьми, подорожі, вивчення різних культур. Безперечно, одною з найбільших радощів для мене залишається творчість — від писання віршів до вивчення нових мов або відкриття нових літературних шедеврів.
Чачашвілі Тамара, 10 років, село Кордишівка, Вінниччина:
— Я люблю вчити вірші, тому я і почала писати вірші. Поезія для мене — це талант людини, який відкривається через деякий час. Я люблю тварин, люблю малювати, грати в активні ігри. Мені подобається робити орігамі, фарбувати людей косметикою, складати лего. Ще полюбляю читати різні комікси, обнімати м’які великі іграшки і ще милуватись різними ліхтариками.
Яцура Софія, 15 років, Дніпро:
— З початку повномасштабної війни я довгий час перебувала в Кам’янець-Подільському. Там я і написала свій перший вірш. Через поезію мені подобається передавати свій внутрішній стан, а також розплющити людям очі на ситуацію в Україні. Я щиро рада, що взяла участь у цьому конкурсі.
Чернуха Кирило, 9 років, місто Зміїв, Харківської області:
— Складати віршики мене навчила мама. Дуже часто перед сном ми з нею грали в римування. Називали слово й придумували для нього риму. А потім вже я складав свої перші маленькі віршики і різні казкові історії. Тож все почалося з гри, а тепер це більше, ніж захоплення. Сподіваюся, вірші будуть зі мною і надалі.
Полянська Анна, 15 років, місто Миколаєв:
— Я почала писати вірші з початку війни. Тоді, коли було страшно, я писала вірші, адже це відволікає від того, що відбувається навколо. Мені сподобалось те, що мені не потрібно сидіти і довго видумувати, що написати. Мені потрібні тільки тема і 20 хвилин — і вірш буде готовий. Чому саме вірші? Тому, що мені дуже подобається римування, а також у вірші я можу коротко донести свої думки.
Оберемок Станіслав, 10 років, місто Лиман:
— Зараз находжусь в Дніпрі через бойові дії. Мене надихає поезія Шевченка та Лесі Українки. В моїй сім’ї всі захоплюються поезією та пишуть вірші.
Борисов Олександр, 16 років, село Музиківка, Херсонська область:
— Завжди здавалося, що я ніколи не покину своє село. Коли був маленьким, мріяв стати фермером. А зараз, перебуваючи за тисячі кілометрів від рідного дому, мрію лише про повернення у найкраще село з такою милозвучною назвою. Вірші почав писати ще в початковій школі, але нікому їх не показував, поки не списав цілий зошит. А коли вперше взяв участь у обласному поетичному конкурсі і отримав призове місце, поставився до цієї справи трішки серйозніше. Усі поезії «з мого життя». Про любих, рідних і найкращих — мою родину. Про надійних друзів і мій клас. Про особисте теж є, але ці вірші «під замком». Писати про війну не хочу, але всім серцем зараз там, у ріднім краї...
Олег КСЕНІН