|
|
   |
З визначними вченими чи митцями часто трапляється так, що за право вважати їх своїми спiввiтчизниками змагаються одразу кiлька нацiй. Так було i є з постаттю людини, яку авторитетний захiдний дослiдник Й. Шумпетер свого часу назвав «найкращим слов’янським економiстом» — Михайлом Iвановичем Туганом-Барановським (1865—1919 рр.). I українськi, i росiйськi автори праць з iсторiї вiтчизняної економiчної думки вважають його своїм.
За народженням М. Туган-Барановський безперечно був українцем, хоча i з татарським корiнням по батькiвськiй лiнiї. Народився Михайло Iванович 25 (8) сiчня 1865 р. в селi Солонiм (Соляникiвка) Куп’янського повiту Харкiвської губернiї у заможнiй дворянськiй родинi. Середню освiту здобував спочатку у Московськiй, потiм — у Київськiй та Харкiвськiй гiмназiях. Вищу — у Харкiвському унiверситетi, де закiнчив спочатку фiзико-математичний, а потiм — юридичний факультети. Далi М. Туган-Барановський працював у мiнiстерствi фiнансiв, тодi ж i написав свою першу наукову працю «Промышленные кризисы современной Англии, их причины и влияние на народную жизнь». Це було перше в свiтi дослiдження циклiчностi розвитку капiталiстичної економiки, що мало широкий резонанс за кордоном. За цю роботу у 1894 р. в Московському унiверситетi Михайлу Iвановичу була присуджена ступiнь магiстра полiтекономiї.
Далi М. Туган-Барановський викладав у Петербурзькому унiверситетi й 1898 р. захистив уже в унiверситетi Московському докторську дисертацiю «Русская фабрика в прошлом и настоящем». Окрiм вивчення iсторiї розвитку промисловостi, вчений здiйснив цiкавi дослiдження з монетарної теорiї (теорiї грошей), якi пiзнiше були продовженi славнозвiсним англiйським економiстом Д. Кейнсом. Проте згодом головним об’єктом дослiджень М. Тугана-Барановського, як економiста, стає теорiя кооперацiї. Як «легальний марксист» (його вiдносили саме до цiєї — далекої вiд бiльшовицької — течiї прихильникiв вчення К. Маркса та
Ф. Енгельса), Михайло Iванович вважав, що саме кооперацiя допоможе уникнути капiталiстичної експлуатацiї, бо в нiй особа власника i трудiвника будуть поєднанi. Але кооперацiя, за
М. Туганом-Барановським, була добровiльним вибором її учасникiв, виключала будь-яку централiзацiю та була пов’язана з вiльним ринком. З часом М. Туган-Барановський став одним з визнаних в свiтi класикiв-теоретикiв кооперативного руху. Особливий резонанс мала його фундаментальна праця «Социальные основы кооперации» (1915 р.).
Варто вказати, що органiзацiєю кооперативного руху займалося у той час чимало українських полiтичних та громадських дiячiв, таким чином вони прагнули полегшити долю мас злиденного українського селянства. Не забував про економiчнi та культурнi потреби України i М. Туган-Барановський. Зокрема, пiд час його перебування на засланнi в Полтавськiй губернiї у 1901—1905 рр. Так 1905 р. Михайло Iванович був iнiцiатором встановлення у Полтавi пам’ятника Т. Шевченку (його пропозицiю було реалiзовано лише 1926 р.). Проте, можна сказати, що остаточний вибiр ким вiн є — українським чи росiйським економiстом, —
М. Туган-Барановський зробив за часiв Української нацiональної революцiї 1917—1921 рр. Вiн однозначно пiдтримав iдею вiдродження української державностi, переїхав з Петрограда до Києва й 1917 р. став першим мiнiстром (секретарем) фiнансiв України за доби Центральної Ради. 1918 року, викладаючи в Київському унiверситетi, М. Туган-Барановський iнiцiював створення Українського товариства економiстiв i став першим його керiвником; пiдготував до видання перший україномовний пiдручник з полiтекономiї («Полiтична економiя: курс популярний»), що вийшов друком у Києвi 1919 року. Разом з В. Вернадським працював над створенням Української Академiї наук, у складi якої очолив Український iнститут економiчної кон’юнктури; був обраний першим в незалежнiй Українi академiком за спецiальнiстю «теоретична економiя» та iн.
Смерть також спiткала Михайла Iвановича за здiйсненням справ, пов’язаних зi служiнням українськiй державностi. 1919 року, на Рiздво, перебуваючи у складi урядової делегацiї УНР на переговорах з країнами Антанти в Парижi, М. Туган-Барановський разом з сiм’єю вирушив на Україну. Далi потягом з Києва до Одеси. Дорогою вiн вiдзначив своє 54-рiччя, а через два днi бiля станцiї Затишшя пiд Одесою помер. Офiцiйна причина смертi — напад стенокардiї, але ходили чутки, що економiста отруїли. Сiм’я привезла Михайла Iвановича до Одеси, де було вирiшено його поховати.
Це не могло не вiдбитися на сторiнках мiсцевої преси. Численнi некрологи-повiдомлення на перших шпальтах, як тодi було прийнято, провiдних одеських газет «Одесского листка» та «Одесских новостей» (вiд дружини та дiтей покiйного, вiд Одеської обласної ради кооперативних з’їздiв, вiд кредитного союзу кооператорiв та iн.) були розмiщенi переважно росiйською. Проте одне повiдомлення-некролог було українською, хоч i з помилками, наступного змiсту: «Український Народний Кооперативний Банк з великою тугою повiдомляє про безмежну втрату української кооперацiї, про завчасну кончину Голови Українського Центрального Кооперативного Комiтету професора Михайла Iвановича Тугана-Барановського. Щоб вiддати останнiй долг покiйному, в суботу, 25 сiчня, з 11 годин дня операцiї в одеському вiддiлi Банку (Дерiбасiвська, 12) будуть припиненi». Ось так вирiшили вiдзначити кооператори день похорону провiдника i теоретика свого руху.
За повiдомленнями в пресi, в Одеському Спасо-Преображенському соборi 23 сiчня 1919 р. о 12.30 та о 18 годинi вiдбулися панахиди. У цей день обидвi згаданi одеськi газети розмiстили статтi-некрологи, присвяченi постатi М. Тугана-Барановського («Одесские новости» пiзнiше подали його портрет). Дивно, але в них по-рiзному вказувалося мiсце смертi вченого. Автор статтi в «Одесских новостях» (за пiдписом «С. Зак») писав, що смерть сталася бiля станцiї Затишшя вiд стенокардiї, а автор з «Одесского листка» (пiд криптонiмом «Г. М.») — що дорогою вiд Києва до Жмеринки. Перше твердження, вочевидь, було бiльш достовiрним. В обох статтях згадувалося перебування М. Тугана-Барановського на посадi мiнiстра фiнансiв України. Щодо поглядiв економiста оцiнки авторiв статей вiдрiзнялися. Дописувач «Одесского листка» називав його одним з найвидатнiших вiтчизняних марксистiв, а дописувач «Одесских новостей» твердив, що покiйного взагалi не слiд називати марксистом i що погляди його були досить самостiйними та оригiнальними.
Церемонiя поховання М. Тугана-Барановського, як зазначалося, вiдбулася 25 сiчня 1919 р. Того дня вiд 12 години у Спасо-Преображенському соборi розпочалося вiдспiвування, яке при митрополичому хорi проводив багаторiчний настоятель храму (вiд 1905 р.) Василь Антонович Флоровський (1858—1928 рр.) — людина в мiстi вiдома та шанована (пiзнiше виїхав на емiграцiю), але ще бiльш вiдомими стали його дiти: iсторик i бiблiограф Антонiй Васильович Флоровський (1884—1968 рр.) та фiлософ i богослов Георгiй Васильович Флоровський (1893—1979 рр.). Надписи на вiнках були в тому числi українською мовою. Принаймнi одеськi газети зазначали (мовою оригiналу): «...на гроб покойного профессора М. И. Туган-Барановского были возложены венки: от всероссийского центр. союза потребительских обществ с надписью: «учителю и другу кооперации М. И. Туган-Барановскому», профессору М. И. Туган-Барановскому от Новороссийского университета, «свiтлому праведниковi кооперацiї вiд Днiпросоюза», «Старому дубовi вiд молодих паросткiв української молодi».
Газети вiдзначали, що на похоронi було надзвичайно багато iнтелiгенцiї, представникiв студентства та української жiночої «Спiлки». Окремо в газетах було згадано професорiв-економiстiв присутнiх на жалобнiй церемонiї: Сергiя Iвановича Солнцева (1872—1936 рр.) та Георгiя Георгiйовича Швиттау (1875—1950 рр.). Прийшов проститися з великим економiстом i тодiшнiй мiський голова Одеси (з дореволюцiйних часiв було прийнято, що мiськi голови мають бути присутнiми на похоронах вчених) Михайло Васильович Брайкевич (1874—1940 рр.) — ця людина мала велику любов до рiдного мiста, неабиякi управлiнськi здiбностi, а також i смiливiсть, бо погодилася i спромоглася керувати мiським господарством Одеси у буремнi 1917—1919 рр. (згодом, вирушивши на емiграцiю,
М. Брайкевич залишив в дар Одесi частину колекцiї картин).
Вiд собору до мiсця поховання на Старому християнському цвинтарi Одеси тiло М. Тугана-Барановського люди несли на руках. Подальша доля могили Михайла Iвановича пов’язана зi сумної долею згаданого одеського некрополя. Як вiдомо, Старий (Перший) одеський цвинтар у перiод 1929 — 1934 рр. був перетворений на парк («парк Iллiча»), притому чимало поховань було пограбовано та знищено. Iнформацiї про перенесення поховання М. Тугана-Барановського на якийсь iнший цвинтар (як це було з похованнями К. Костандi та iн.) нами не знайдено. Вочевидь, великому економiсту згадали, що хоч вiн i був марксистом, але «неправильним» (недаремно ж сам В. Ленiн витратив чимало зусиль на критику його праць).
Прикро, що сьогоднi одесити практично не знають того, що в їхньому мiстi в теперiшньому Преображенському парку було поховано цю визначну людину. Дивним є також те, що у дослiдженнях, присвячених похованим на Старому (Першому) одеському християнському цвинтарi, iм’я Михайла Iвановича Тугана-Барановського (1865—1919 рр.) чомусь не згадується.
Тарас ГОНЧАРУК. Професор ОНУ iм. Мечникова