|
|
   |
…Ще кілька днів тому, цікавлячись його самопочуттям, заспокоїлась, почувши спокійний голос і заспокійливі відповіді, що з ним все добре, що і в лікарні є його вірні читачі і шанувальники, обмінялись думками щодо останніх літературних новин та нещодавно підведених підсумків обласної премії ім. В. Мороза. А нині ошелешена сумною звісткою про те, що від нас пішов Володимир Рутківський...
Володимир Григорович Рутківський — провідний український дитячий письменник, поет, прозаїк, лауреат премій Миколи Трублаїнi (1992), ім. Лесі Українки (2002), «Звук павутинки» ім. Віктора Близнеця (2005), «Книга року Бі-Бі-Сі» за двотомний історичний роман «Сині Води» (2011); Шевченківської премії за історичну трилогію для дітей «Джури» (2012) та інш. Людина постійного неспокою і пошуку, спрагла знань та краси цього світу.
І хоча народився Володимир Рутківський в селі Хрестителевому на Черкащині, вже багато років поспіль він жив, працював і творив (як страшно так писати!) в Одесі.
Його спогади про дитинство, про реальну долю рідних довго залишались досить міфологізованими, адже як і у більшості українців-«дітей війни», його близькі з міркувань самозбереження рідко згадували при дітях минуле. Лише в 1990-х рр. XX ст. він дізнався, що його батько, Григорій Якович Рутківський, — не круглий сирота, як зазначав у всіх анкетах, а має братів і сестер, а прадід Михайло Федорович Рутковський — знаний на Волині архітектор, похований 1881 р. у с. Лука під Житомиром, куди батько під різними приводами все життя час-по-час навідувався в надії дізнатися щось про рідних.
Цей надзвичайно болючий процес розміфологізації спогадів, тісно пов’язаний з сумнівами, ваганнями та боротьбою із власним сумлінням, віддзеркалився у явно недооціненій автобіографічній повісті «Потерчата» (друкована в 2008 році, перевидана через 10 років одеським видавництвом «Астропринт»).
Її глибинний зміст означено як підзаголовком «Дитяча сповідь для дорослих, які так нічому й не навчилися», так і самою назвою. Адже мотив образу нехрещених через тогочасні ідеологічні заборони потерчат-дітей, душі яких за давніми віруваннями українців не мали знайти спокою після смерті, від розділу до розділу починає звучати як своєрідний реквієм за цілим втраченим поколінням, до якого належить і автор, що не знало любові і чиї мрії залишилися нездійсненими.
Нелегкою і звивистою була дорога Володимира до визнання в українській літературі! Він навчається в Одеському інституті холодильної промисловості; працює апаратником на Одеському суперфосфатному заводі; два роки кореспондентом одеських газет «Январец» та «Трибуна студента»; редактором одеського обласного радіо; штатним сценаристом Одеської кіностудії; інженером Одеського заводу «Мікрон»; завідувачем відділом одеської обласної газети «Одеські вісті».
А паралельно — постійна наполеглива літературна діяльність. Починає Володимир Рутківський як поет: в 1959 році надруковані перші вірші; у 1966 в Одесі виходить його дебютна збірка поезій «Краплини сонця»; у 1968-у на 5-й Всесоюзній нараді молодих літераторів у Москві він вже представляв молоду українську поезію разом із Борисом Олійником, Петром Осадчуком, Романом Лубківським і Віталієм Коротичем. Але все перекреслили його підпис у зверненні на захист скривдженого колеги-радіожурналіста й анонімка в обком партії про те, що він очолює на обласному радіо «українських буржуазних націоналістів». Виручив Борис Олійник, який допоміг у 1973 році вступити на дворічні Вищі літературні курси у Москві, що традиційно була набагато вільнодумнішою ніж затиснутий в лещата партійно-бюрократичного страху Київ.
Саме в Москві у видавництві «Детская литература» у 1977 році він зможе опублікувати 150-тисячним тиражем перекладену російською мовою повість «Ганнуся», яку до цього «зарубали» у єдиному українському видавництві для дітей «Веселка». Згодом у 1981 році, після чергової відмови в Україні, тут же буде стотисячним накладом опубліковано «Бухтик із тихого затону» — про співжиття школярів і таємничого водного світу. Книга отримає чимало захоплених читацьких відгуків і навіть визнається однією з кращих у 12-й п’ятирічці! Однак такий успіх ніяк не позначиться на творчій долі письменника в Україні.
Наступна книга «Гості на мітлі» таки вийшла у 1988 у «Веселці», але зі скандалом. «Чому я, український письменник, маю видаватися не рідною мовою і за межами України?» — звертався письменник до «керівних і спрямовуючих». Це подіяло, але й надломило щось всередині. Володимир Рутківський вирішив остаточно податися у «внутрішню еміграцію». Себто, писати більше в стіл.
Працюючи з року в рік, щодня горблячись над письмовим столом, він дочекається слави у... 70 років! Голосно і з захватом про літератора почнуть говорити після виходу в світ у 2007 році у видавництві «А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–ГА» книги «Джури козака Швайки» з ілюстраціями талановитого українського художника Максима Паленка.
Володимира Рутківського завжди манило таємниче, малодосліджене і маловідоме. І от, задавшись питанням «Чому Іллю Муромця (а в історичній літературі вживається і Муровець), який похований у Києво-Печерській Лаврі, повністю собі «привласнила» Росія?», одесит Рутківський пише повість «Сторожова застава», в якій подає інакший погляд на усталені події.
Відповіддю на запитання «Чому про битву на Синіх Водах, яка була за 18 років до Куликовської, ніхто не згадує? Адже саме після неї була визволена Україна від монголо-татарського іга!» стає великий роман для дітей «Сині Води»...
У відповідь на запитання «Що знає широкий загал про початки козаччини? Звідки взявся цей відомий на весь світ феномен народного лицарства?» з’являються «Джури козака Швайки».
Бажання дещо з іншої точки зору подивитись на відносини між українцями й кримськими татарами спонукало В. Рутківського написати «Джур-характерників», де чи не вперше в українській літературі порушено трафаретно-усталений образ кримських татар як виключно стихійного лиха, що постійно нависає над ненькою-Україною.
Особливої популярності нашому земляку додав вихід на широкі екрани у жовтні 2017 року першого українського фільму-фентезі за однойменною повістю «Сторожова застава» з бюджетом понад 40 млн. грн. Режисером став Юрій Ковальов, сценарій написав відомий український дитячий письменник Сашко Дерманський та кіносценарист Ярослав Войцешек.
Мріється, що неодмінно буде екранізовано й історичну тетралогію Володимира Рутківського для дітей «Джури». Історично-пригодницький «екшн» патріотичного спрямування з елементами містики та детективу, знятий в описаних автором місцевостях України, став би проривом в дитячо-юнацькій кіноіндустрії та послужив би справі утвердження України.
Але це в майбутньому…
А нині ми прощаємось з корифеєм української дитячої літератури, з чудовою, творчою людиною, яка до останніх днів дієво була включена в українське літературне творче життя.
У його «Джурах» дід Кібчик, узнавши, що його товариш пішов у засвіти, говорить дивовижно точну фразу: «Що ж, гарне життя прожив Кудьма. Важке і чисте. Може спокійно дивитися в очі пращурам своїм»…
Сказано, ніби про самого автора...
Вічна і світла пам’ять Майстру слова...
Ярослава Різникова. Лавреатка літературних премій Г. Сковороди та І. Франка, член НСЖУ