|
|
   |
У2024 році виповнилося 90 років від дня смерті одеського живописця, графіка та театрального художника Павла (Пауля) Фрідріховича Шварца. А вже у цьому році відзначатиметься 150-річчя від дня його народження. Тож є привід написати невеликий нарис про цю людину.
Павло Фрідріхович народився 27 листопада (9 грудня за новим стилем) 1875 року. Він був вихідцем із сім’ї німецьких колоністів. Його дідусь Йоганн вже у 1830-ті роки був майстром каретного цеху в Одесі. Батько майбутнього художника — Фрідріх Фердинанд — був домовласником, членом німецького благодійного товариства. Жила сім’я у власному будинку на Ямській, 69 (пізніше — Новосельського, 71).
Майже навпроти розташовувалася перша будівля лютеранської церкви (кірхи). То був район компактного проживання німців-лютеран Одеси. І саме тут жив майже все своє життя П.Ф. Шварц.
Наприкінці XIX століття в будинку, окрім Павла, жила його сестра Емма, яка вийшла заміж за професора Олександра-Августа Мартиновича Розенберга. У цьому ж будинку жила їхня двоюрідна сестра Емілія-Альбертіна Едуардівна Шварц. Вона була донькою купця Едуарда Йоганновича Шварца, який володів власною фірмою з виготовлення меблів «Мерклінг» на Старосінній площі,1. Решту квартир Шварци здавали в оренду.
Фінансове становище сім’ї дозволяло займатися благодійністю. Так, наприклад, вони пожертвували 500 карбованців на потреби Євангелічної лікарні. Слід зазначити, що саме у цій лікарні працював доктор Розенберг, чоловік Емми Шварц. З 1900 року він був там консультантом із внутрішніх хвороб. Пізніше він став членом правління цієї лікарні.
Павло Шварц закінчивши Рішельєвську гімназію вступає на юридичний факультет Новоросійського університету (сучасний ОНУ), де навчався у 1895—1899 рр. Але юнак вирішив стати не юристом, а художником. Тому він їде вчитися живопису до Франції.
У 1902—1903 pоках Шварц навчається в Парижі у закладі Вітті. Це була приватна академія мистецтв, яка існувала з 1894 до 1914 року. Відвідував Павло Фрідріхович і майстерню живопису, скульптури та малюнка у приватній академії мистецтв, заснованій Родольфом Жюліаном.
Після повернення до Одеси художник бере участь у виставках ТПРХ (1905, 1911—1919), а членом цього товариства стає у 1916 році. Ось що, наприклад, про його творчість писали місцеві ЗМІ: «Все краще формується з кожним роком індивідуальність П.Ф. Шварца. Він уподобав собі декоративну область, і тут з нього виробляється дуже цікавий та допитливий майстер. У художника велика фантазія, чудовий смак та відмінне барвисте чуття. Його картини-віньєтки на східні мотиви сповнені тонкого почуття стилю та палкої уяви».
1905 року Павло Фрідріхович одружився з Оленою Семенівною Єльчаніновою, дочкою підполковника. Вінчалися молодята у Срітенській церкві 29 квітня (12 травня за новим стилем). Дружина художника була родом з Миколаєва, пізніше її сім’я переїхала до нашого міста. Брат Олени Євген став відомим вченим-хіміком.
У 1914 році художник бере участь у лотереї-алегрі, яка проводилася на користь поранених військових. Видача картин проходила у міському музеї образотворчих мистецтв (зараз — Одеський національний художній музей). Твір П. Шварца «Липень» дістався пану Тарасевичу.
Олександр Михайлович де Рібас писав у 1919 році: «Ось вони: Буковецький, Бальц, Заузе, Дворніков, Костанді, Стіліануді, Егіз, Шварц, Бершадський, Волокидін, Нааке, Кальнінг та інші. Хіба недостатньо цих імен, щоб уявити їх твори?.. Хіба Шварц розлучиться з персидськими принцесами?..».
Відомо, що художник Шварц був автором книжкових знаків, що засвідчували власника книжок. У колекції А.О. Дроздовського є екслібрис, який належав книгам начальника юридичної служби РОПіТ Миколі Миколайовичу Вусковичу. За відомостями краєзнавця С. З. Лущіка, які він одержав від сина Вусковича, кольоровий екслібрис виконаний художником Шварцем на початку ХХ століття. Також митець ілюстрував книги і навіть писав вірші.
Переживши важкий революційний час, художник залишається у місті після встановлення більшовицької влади. 1920 року Шварц працював у 1-му одеському територіальному батальйонному окрузі, що й врятувало його квартиру від реквізиції. Але будинок йому вже не належав.
З 1922 по 1934 рік П.Ф. Шварц був науковцем, вченим секретарем та експертом музейного фонду. У 1923—1925 роках Павло Фрідріхович працював художником на сільськогосподарській дослідній станції. Наступним місцем його роботи був Одеський оперний театр, де він оформляв декорації та костюми до спектаклів «Аїда», «Дон Карлос», «Самодури», «Кармен», «Лоенгрін». Режисер Микола Миколайович Боголюбов, який ставив у 1933 році «Лоенгріна», згадував: «Для постановки я запросив одного з найкращих одеських художників П. Ф. Шварца, чудового знавця епохи, постановка вийшла чудова...». У 1926 році художник бере активну участь у відновленні театру після минулорічної пожежі. П.Ф. Шварц разом із Ф.Ф. Федоровським та В.В. Дмитрієвим створює нові декорації майже до всіх спектаклів.
Після еміграції багатьох художників та смерті К.К. Костанді ТПРХ припинило своє існування. Тому одеські художники заснували Художнє товариство ім. К.К. Костанді. Воно стає одним із осередків культурного життя Одеси. До засновників товариства входив і Павло Фрідріхович Шварц. Він брав участь у виставках 1925—1929 років. На жаль, у 1929 році Художнє товариство було розпущене.
Про життя Шварців на той час свідчать унікальні дитячі спогади Лариси Михайлівни Ветчинкіної (у шлюбі Коленко) (1922—2011) — сусідки родини Шварців (зі слів матері записала донька, Тамара Анатоліївна Коленко, завідувачка бібліотекою школи № 40, м. Одеси): «...У 20—30-ті роки тут жили Пауль Федорович з дружиною Оленою Семенівною. Сестри дружини Юлія Семенівна та Ніна Семенівна теж проживали з ними. Їхньою сусідкою була сестра Пауля Федоровича Емма Федорівна Розенберг — викладач Одеського університету.
Вона мала доньку Маргариту Олександрівну. До революції цій сім’ї належав весь будинок, а тепер вони володіли лише кімнатами у комунальній квартирі. Інтелігентні, високоосвічені, дуже доброзичливі люди ніколи й виду не подали, що за старих часів вони були господарями всього будинку, що складається з 16 просторих квартир. Фасадна частина будинку виходила на вулицю Островідова, і, пройшовши арку, мешканці потрапляли до затишного двору з верандою на другому поверсі, з фруктовими деревами. Багато мешканців вулиці ще довгі роки називали будинок №71 будинком Шварца.
Усі мешканці будинку знали Пауля Федоровича (саме так його називали в сім’ї та у дворі) як головного художника оперного театру. Розповідали, що чудова головна завіса на сцені театру — плід праці їхнього шановного сусіда. У будинку жили ще кілька художників та костюмерів оперного театру. Оскільки в будинку здебільшого жили представники інтелігенції, багато хто був із «колишніх», в оперний ходили нерідко і дуже пишалися своїм близьким знайомством з головним художником — дуже скромною, шляхетною та привітною людиною».
Павло Фрідріхович Шварц помер від туберкульозу 21 квітня 1934 року. Поховали його на Другому християнському цвинтарі. Через 17 років поруч із ним було поховано його дружину Олену Семенівну. Дітей вони не мали. Будинок на Новосельського, 71, на жаль, не зберігся.
Мало не зникла і могила художника. Ми розчистили та реставровували поховання Павла Фрідріховича Шварца та його дружини. Участь у відновленні брали одеські дослідники Євгенія Красноярова, Наталія Канєва, Олег Луговий та Юрій Кондратюк.
Сьогодні роботи одеського художника зберігаються у муніципальному музеї особистих колекцій ім. А.В. Блещунова, Одеському художньому музеї, Миколаївському обласному художньому музеї ім. В.В. Верещагіна та у приватних колекціях. У 2000-х роках проводилися виставки робіт П.Ф. Шварца в музеях Одеси та Миколаєва.
Андрій КРАНТОВ