Вулиця Смирновська

Так до другої половини 1940-х років називалася вулиця Шота Руставелі, яка знаходиться у районі Ближніх Млинів. Нині тут можна побачити житлові будинки лише на лівій її частині, але так було не завжди. У 1980-х роках всі старі будівлі по правій (парній) стороні були знесені, тоді ж зник квартал вулиці Скворцова (сучасна Мальовнича) та Новий провулок. Було знесено всі будинки, крім одного, на вул. Косовській та на частині Авіаційної. Уся ця територія була забудована заводом ім. Січневого повстання.

Але повернемося майже на 200 років тому.

Першу свою назву вулиця отримала на честь власника вітряного млина. Автор топонімічного довідника «Історія Одеси у назвах вулиць» Я. Я. Майстровий з’ясував: ще 1828 року «комітетом відведено місця для будівництва млина в четвертому кварталі за №5 Єрмолаю Смирнову і за №6 міщанину Воробйову. За згодою Воробйова Смирнов побудував великий млин із використанням місця №6…». Також дослідник наводить дані про те, що купцю Є. Смирнову у цьому районі належав будинок. Пізніше нерухомістю на Ближніх Млинах володів, скоріш за все, його син Володимир.

Нинішній архітектурний ансамбль Ближніх Млинів сформувався наприкінці XIX — на початку XX століть. В основному це були одноповерхові, рідше двоповерхові будинки.

Зі споруд, що збереглися, слід виділити колишнє Ближньо-Млинове міське початкове училище № 33, зведене за проєктом арх. Ю.М. Дмитренка у 1889 році, яке розташовувалось на розі вулиць Смирновської та Молчановської (Мальовничої). Сталося це стараннями місцевого жителя, викладача О.Л. Галафре та на 15000 рублів, пожертвуваних Г.Г. Маразлі. Згодом у цій будівлі знаходився клуб ім. Гриневича та Симонюка, пізніше — школа №123, а в другій половині XX століття — дитячий садок №60.

Також привертає увагу будівля колишньої фабрики-кухні ім. Січневого повстання, побудованої на початку 1930-х років у стилі конструктивізму. Пізніше на першому поверсі працювала заводська їдальня, на другому була районна поліклініка, а на третьому — лікарня. Наприкінці 1990-х років тут функціонував хлібозавод «Діполос».

Оскільки Ближні Млини знаходилися поблизу залізничних майстерень (згодом завод ім. Січневого повстання, «Краян»), то багато робітників проживали на вулицях цього району та безпосередньо на Смирновській.

Але, звісно, не лише робітничий клас уподобав цей район.

Своє дитинство на Смирновській вулиці провела майбутня дружина поета С. Єсеніна, згодом дружина режисера В. Мейєрхольда, актриса Зінаїда Райх.

Вона народилася в сім’ї ростовського міщанина Августа (Миколи) Андрійовича Райха та дочки колезької секретарки Ганни Іванівни (ур. Вікторової). Хрестили дівчинку в Олексіївському храмі на Молдаванці. На той час у сім’ї вже підростав син Володимир.

Відомо, що батько Зінаїди на початку XX століття володів прокатно-велосипедною майстернею на Смирновській у будинку Ставро. Цей будинок знаходився на розі з вулицею Євдокимівською (сучасна Івана Фунтова). У 1906 році родина Райхів була виселена в Бендери під нагляд поліції через революційні погляди глави сім’ї. Подальша доля Зінаїди Райх докладно описана у різних джерелах.

Усе своє життя провів у цьому районі учасник Товариства художників ім. К.К. Костанді, член Спілки художників УРСР, професор живопису в Академії образотворчих мистецтв (1941—1944) Аристарх Кобцев. Він народився 1884 року в сім’ї технічного спеціаліста головних залізничних майстерень Одеської залізниці Аристарха Федотовича Кобцева та дочки одеського купця Марії Георгіївни (ур. Мельникової). Хрестили хлопчика у Михайлівському храмі на Молдаванці.

Сім’я мала власний будинок на Смирновській, 12. Коли А.А. Кобцев одружився з Оленою Артемівною Бойко, то вони стали жити неподалік, в будинку на Молчановській, 13. Цікаво, що сестра художника Зінаїда вийшла заміж за сина одеського купця Федора Івановича Марцина. Ця сім’я володіла млином і будинками на Борисовській (сучасна Райдужна) вулиці. Так поріднилися сім’ї Ближніх та Далеких Млинів.

Ще один відомий художник мешкав на цій вулиці. За даними довідника «Вся Одеса» на 1912 рік у будинку Бабецьких на Смирновській, 46 квартирував Павло Григорович Волокидін, який на той момент викладав у гімназіях С.І. Відінської (згодом В.І. Мельницької) та О.С. Белен-де-Балю.

У цьому ж будинку мешкали брати Василь та Дмитро Миколайовичі Єримичой, які служили в канцелярії одеського градоначальства. У моєму архіві є листівка, яка була надіслана 1913 року Марії Вікторівні Єримичой на цю адресу. Швидше за все це був прибутковий будинок. Його власнику, гласному Одеської міської думи, члену Михайлівського санітарного піклування та товариства домовласників околиць та передмість Віктору Павловичу Бабецькому належав також і будинок на Смирновській, 23.

Трохи про інших домовласників вулиці.

Викладачка російської мови та наглядачка у гімназії К.С. Олександрової Марія Михайлівна Щербакова володіла будинком №26, а на Смирновській, 15 орендував квартиру вчитель співу в одеській школі ремісничих учнів цесаревича Олексія Дмитро Михайлович Пулато.

Євгеній Іванович Хомицький (№30) служив у фінансовому відділі міської управи, а його батько, Іван Миколайович, був гласним міської думи, головою міщанської управи та членом Михайлівського санітарного піклування.

Уродженець Риги, спадковий почесний громадянин Йоганн Християнович Геппнер (№52) служив на Південно-Західній залізниці. Петро Мартинович Дабіжа (№13) працював у телеграфній конторі. Ще одному гласному міської думи, Івану Євгеновичу Шапошникову, належав будинок №37 (зберігся).

Торгівлею зеленню займався власник будинку №50 Олексій Іванович Дідик. За спогадами одного з його нащадків, у сім’ї Олексія Івановича та Домнікії Мефодіївни було п’ятеро синів та троє

дочок.

Якихось магазинів на Смирновській, скоріш за все, не було. Лише ренськовий погріб у будинку №26, який тримав Іван Миколайович Холицький. За радянських часів на розі з вул. Єфімова почав працювати продуктовий магазин.

Багато жителів Смирновської залишилися тут жити і після революції (Дідик, Ганнеман, Дабіжа). Були й ті, хто емігрував. Один із нинішніх мешканців будинку №39, який належав Миколі Францовичу Міхневичу, розповідав, що у 1990-ті роки у двір приїжджали нащадки власника з Німеччини. У цьому будинку зберіглася старовинна залізна брама. В арці проїзду — свідчення іншої епохи: табличка із написом про заборону грати у дворі у футбол.

Давно вже немає заводу «Краян», але мешкають ще тут ті, хто працював на ньому. В останні роки вулиця Шота Руставелі була заасфальтована, встановлені ліхтарі. На жаль, після декількох російських обстрілів було зруйновано склад з продуктами, загинули люди. Також пошкоджено будівлю колишньої фабрики-кухні та високоповерховий житловий будинок. Але, незважаючи на все, люди і надалі продовжують жити і працювати тут.

Такою є коротка історія однієї з вулиць старовинних Ближніх Млинів.

Андрій КРАНТОВ