|
|
   |
У серпні в Києві відбулася важлива для нашої країни міжнародна подія — форум «Кримська платформа». У конференції взяли участь урядові делегації 45 країн: США, всіх членів ЄС, Грузії, Молдови, Туреччини, Північної Македонії, Австралії, Нової Зеландії, Японії, Канади, Ісландії. Серед них — дев’ять президентів, чотири прем’єр-міністри, 14 голів МЗС, а також інші політики і посли.
Таким чином, в саміті взяли участь всі країни ЄС і НАТО, країни G7 в повному складі та країни Нормандського формату за винятком РФ.
Та чи допоможе новий діалоговий майданчик посприяти поверненню Криму? Про це, й не тільки, під час зустрічі в рамках спільного проекту Українського кризового медіацентру і Естонського центру міжнародного розвитку ми поспілкувалися з головою Меджлісу кримськотатарського народу Рефатом Чубаровим.
«Мене часто запитують, чи можна було протистояти, не дозволити росіянам окупувати Крим? Я до кінця не знаю відповіді на це питання, як це все готувалося, і які були сили, можливості… — згадує політик. — У мене особисто не було такого уявлення, що Росія захопить Крим і буде відкрито приєднувати до своїх кордонів. В мене було розуміння того, що Росія зачепиться за Крим дуже сильно, щоби шантажувати Київ».
26 березня 2014 року, за словами Рефата Чубарова, вони з депутатами зробили все, аби не допустити враження ніби депутати голосують за приєднання до Росії. Політики були впевнені: свою місію у захисті півострову виконали. І знали: тепер правоохоронні сили України беруть ситуацію під свій контроль.
Проте сталося інакше. Коли депутати пішли по домівках, співробітники спеціальних служб Росії, військові, люди які спеціально були навчені, щоб захоплювати владу, дисантуювалися до Верховної Ради і Ради Міністрів Криму.
«Зараз з всіх тих джерел, які нам є відомими на сьогодні, ми можемо здогадуватися: якщо у Путіна і був план захоплення, то він цей план реалізовував по мірі того, яка була реакція і можливості української держави і світової спільноти на той конкретний крок, який він здійснював», — резюмує політик.
Чому нас має вчити кримська трагедія? На думку Рефата Чубарова, незалежність повинна захищатися громадянами України в будь-який спосіб.
«Один військовий, який був в Криму в 2014 році, сказав: «Ми не були готові стріляти в росіян». Він каже правду. Але друга частина правди заключається в тому, що якщо замість росіян там були б інші загарбники, я думаю, українські військові стріляли б. Бо були певні стереотипи, міфологеми в головах людей: той брат, а той не брат. Хто б не переходив твій кордон — стріляй! Якщо проти тебе зі зброєю стоїть чужинець, і він зі зброєю переходить твій кордон — ти маєш стріляти», — вважає політик.
Тепер великі сподівання покладаються на «Кримську платформу». Бо за сім років окупації півострова були прийняті десятки рішень, резолюцій, рекомендацій, закликів, звернень з боку всіх поважних міжнародних організацій — генеральної асамблеї ООН, ОБСЄ і Ради Європи. В документах сказано все: це є агресія, Крим є тимчасово окупований, Росія протягом 7 років продовжує спроби анексії. Але всі ці рішення Росією ігноруються в повній мірі.
«Виявилося, що цього недостатньо, це не спрацьовує, оскільки немає механізмів реалізації того, що приймається, — підкреслює Чубаров. — «Кримська платформа задумувалася в різні періоди в різних формах. Зараз ми створюємо майданчик, де має відбуватися обговорення і пошук шляхів, які, за умови їх реалізації, зможуть вирішити питання деокупації Криму без застосування військових дій».
Чи виправдає створення цієї організації наші очікування? Рефат Чубаров не має однозначної відповіді. Але реакція Росії на цю зустріч була такою, що свідчить: вони відчули загрозу. РФ висловлювала протест проти проведення саміту, а незадовго до його початку Москва запровадила персональні санкції проти голови МЗС України Дмитра Кулеби і секретаря РНБО Олексія Данилова.
Наостанок поговорили про те, чого хоче Росія, окрім збереження повного контролю над Україною? Ті, хто керують РФ, на думку Чубарова, вважають: збереження і розвиток російської держави для них не можливе без України. Тож вони й надалі вчинятимуть спроби отримати наші ресурси — людські, природні та матеріальні.
Інна Якименко