|
|
   |
22 січня в Україні у сімнадцятий раз на державному рівні відзначили День Соборності України. Цій події були присвячені заходи, які ініціювали громадські організації та державні установи.
Традиційно відзначається це свято і в Одеській національній науковій бібліотеці. Цьогорічний День науковця відбувся на тему «Соборність України — під прапором Волі!». У його рамках були організовані змістовні виставки, присвячені різним етапам становлення української державності та лідерам національно-визвольного руху в період визвольних змагань ХХ ст., виступи науковців, які особливу увагу приділили подіям столітньої давнини на теренах Одещини та участі одеситів у боротьбі за єдину соборну Україну — Івана Луценка, Івана Липи, Сергія Шелухіна та ін. У цьому плані зацікавлення викликав виступ кандидата історичних наук Анатолія Мисечка (ОНУ ім. І. І. Мечникова), автора видань «Український рух в Одесі наприкінці ХІХ — початку ХХ ст.» (2006), публікацій у збірниках «Українські мілітарні формування в Одесі в добу Центральної Ради» (2010) та монографії «Чорноморська хвиля української революції» (2011). Останні дві — у співавторстві.
Заходи традиційні, як правило, носять ретроспективний, науково-просвітницький характер, і, на жаль, недостатньо проводяться паралелі із сьогоденням. Тим часом нині особливо важливо вести мову про єдність усіх українських земель, про шляхи подолання політичної кризи, досягнення внутрішньої консолідації суспільства і протистояння кремлівській агресії, що опирається на проросійських симпатиків чи відверто деструктивні елементи в самій країні.
Не претендуючи на вичерпність, хотів би наголосити на тих моментах, які, на мою думку, сприяють консолідації суспільства. По-перше, це інформування широкого загалу про те, що питання єдності країни неодноразово виникало протягом усієї історії існування державності на території України, і це проблема не лише України. Згадаймо реформи князя Володимира Святославовича, спрямовані на об’єднання Русі, заходи задля збереження єдності, до яких вдавався Володимир Мономах чи творець Галицько-Волинського князівства і Великий князь Київський Роман Мстиславович. У період пізнього середньовіччя варто нагадати зусилля по об’єднанню українських земель таких гетьманів, як Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко та Іван Мазепа. Тож проголошений 22 січня 1919 року у Києві Акт злуки ЗУНР і УНР був закономірним. Донесення інформації про цей документ широкому загалу, роз’яснення обставин і мотивів його прийняття, а також історичне значення є першозавданням науковців, ЗМІ та представників державної влади. При цьому важливо уникати формального ставлення до відзначення подібних свят.
І тут ми стикаємося з іншою проблемою: слабкою інформаційною політикою в нашій державі, у т.ч. на міжнародному рівні; відсутність аналітики з цих питань.
Серед політичних чинників слід назвати життя за подвійними стандартами, недотримання Конституції України і норм міжнародного права, що особливо відчутно в умовах неоголошеної війни на Донбасі, коли частина зомбованого російськими ЗМІ населення та терористи прагнуть силою зброї нав’язувати країні зміни до Основного Закону. До речі, наша журналістська братія, особливо тут, на півдні, любить поширювати фейки про «громадянську війну» на Донбасі, хоч істина проста: так звані «ДНР» і «ЛНР» — це прикриття російського вторгнення, бажання Росії створити в Україні підконтрольну територію типу Придністров’я.
Інший чинник — соціально-економічний. Потрібно, на мою думку, активніше розвивати внутрішній ринок, кооперацію між різними землями нашої держави. Наявність тісних зв’язків зближує і інтегрує регіони в загальноукраїнський простір. Сьогодні кримчани, думаю, усвідомили, що вони були невід’ємною частиною, у першу чергу, політичного і соціально-економічного організму під назвою Україна. Проблема в тім, що у своїй більшості вони слабо відчували політичну єдність з Україною. Щодо Донбасу, то виняткове становище як промислового регіону породило ілюзію його самодостатності і своєрідного фінансового донора цілої України, що посилило відцентрові настрої. Вони були відчутні вже в період Помаранчевої революції. Сьогодні як ніколи на підконтрольній Києву території на сході країни важливо забезпечити високий соціальний захист населення, вести збалансовану соціальну політику, створювати нові робочі місця і стимулювати підприємництво. Це ще один важіль у досягненні внутрішньої стабільності та інтеграції різних земель України. Особливо це важливо у ставленні до біженців зі сходу країни, які повірили в свою державу, адже сьогодні це найбільш уразлива частина наших громадян. Особливої турботи потребують учасники АТО і їх сім’ї, а також волонтери.
І, звичайно, дуже важливий інтенсивний науковий і культурний обмін, проведення спільних різноманітних заходів: концертів, фестивалів, виставок, конференцій тощо. Нагадаю, що нещодавно Одеська обласна організація Національної спілки художників України вперше за багато десятиліть власними силами провела виставку членів організації в Миколаєві та Херсоні. Тут велика роль не лише державних установ, адже ініціатива часто виходить як від організацій, так і окремих громадян. Важливо, щоб була політична воля зверхників і підтримка громадянського суспільства.
Володимир КУДЛАЧ