|
Виборчий марафон пiдхопив дiда Архипа ще вiдразу пiсля референдуму про Незалежнiсть. Тодi всi великi начальники йшли у народ, щоб на радощах обнятися й поцiлуватися з ним перед справжнiми, нарештi, виборами.
Давненько-таки номiнований партiєю, а нинi у перевернутому кожусi грацiозний мер мiста, вiдомий альпiнiст-пiдкорювач Евереста облюбував пiд час походу в народ саме цього дiда.
— Я не з порожнiми руками, — обняв за плечi Архипа.
— Тримайте, — i подав пляшку горiлки, кiльце ковбаски i паляницю в полiетиленi.
— Набирайтеся сил та готуйтесь голосувати за свого — хе-хе! — слугу.
Дiд розтанув, немов вiск пiд сонцем:
— Дякую! Нiколи ж бо слуги не мав.
— Тепер буде! Хочете — я ним стану.
— Воно якось неловко...
— Не бiйтесь, а для смiливостi хильнiть!..
Коли очумався дiд, мера в Одесi вже не було: до Києва майнув завдяки дiдовому голосу.
Довелось Архиповi нового слугу шукати, а може, той його шукав? Бо знову завiтав у хату з пiвлiтрiвкою, але уже й iз пакунком — гречкою, i то так доречно: господар недоїдав.
Однак скiльки тiєї гречки? Спустошив дiд пакунка i знову пiд ложечкою засмоктало. Пошвидше б вибори, щоб слуга з’явився з оберемком їжi...
I став дiд Архип виборчим наркоманом: вiддасть свiй голос — i тиждень життя як життя, а як нiкому потiм, то-то ж бо! Одну втiху мав — дивився, ковтаючи слинку, на збереженi на пам’ять порожнi пляшки, полiетиленовi пакети, оболонки вiд ковбасок, вiтальнi листiвки й запрошення на вибори. Щоправда, i радiо слухав. От вiд радiо и пораду дiстав — малим бiзнесом зайнятися, аби в достатку бути.
Думав, думав i додумався скористатись наявними ресурсами та музей вiдкрити. Настругав полиць, виклав на них гарненько усi свої виборчi порожнi пляшки, пакети, фото з кандидатами в депутати, зокрема й з тим альпiнiстом, який зробився потiм головою Рахункової палати, усе в вишитi рушники вбрав. До вподоби українцям.
I що б ви думали? Повалили городяни до дiдового музею — довелося вхiднi квитки додатково друкувати.
Де ж тут був, так би мовити, секрет успiху? Щоб розгадати його, завiв Архип «Книгу вражень». Записiв у нiй з’явилося — не злiчити! I всi такi рiзнi: «Що, бiзнесмене, дiйшло до тебе?», «Допанувався, виборцю?», «Музей телепня справив на мене незгладиме враження!», «Цiную — я вiдвiдав перший на планетi Музей чарки i гречки», «Дякую власниковi цього закладу; вiдвiдини пiдказали менi тему дисертацiї доктора фiлософiї!».
I зрозумiв дiд Архип, що бiднiсть — супутниця тiльки нетямущих, що бiзнес безмежний у своїх проявах, що можна коли й не порiвнятися з олiгархами, що стали ними завдяки його, Архиповiй, добрiй волi, то хоч би iз гiднiстю пройти повз їхнi маєтки, прошкуючи до раю.
Борис ДУБРОВ