|
Чи не зi свiтанкових рокiв нової незалежностi України лунають плачi з приводу вiдсутностi елiти, та ще й у рангу нацiональної. Лукавi голосiння, фальшива мантра. А ким же були представники княжої верстви Київської Русi, очiльники вiйськових залог Запорiзької Сiчi?
Навiть у трьохсотлiтнiй залежностi вiд Московської iмперiї в українських землях виростали i дiяли шереги активних, кажучи новомодно — креативних лiдерiв в секторальних напрямках лiтератури i мистецтв, в науцi, включно з космонавтикою, iнженерiї та винахiдництвi, в землеробствi.
Наш народ дав собi раду i в пору випробувань початку ХХI столiття: прогнав найзажерливiшу клiку Януковича, зупинив вiйськову експансiю Росiї на Донбасi. I мiста, i села нашi зрозумiли: справжня, не самозвана елiта — це герої Небесної сотнi, бiйцi добробатiв, резервiсти i контрактники на блокпостах i нульових позицiях пiд Авдiївкою, Щастям, Пiсками, Широкiним, Павлополем, Дебальцевим та Iловайськом. Тi патрiоти, якi вже три роки власним життям i здоров’ям жертвують заради Свободи i Соборностi. Iменами героїв вже названi багато вулиць, шкiл, встановлено сотнi меморiальних дошок на честь їх подвижництва.
У народнiй пам’ятi закарбується волонтерське рушення 2014—2017 рокiв (вiримо, воно не спаде в масовостi до кiнця росiйсько-української вiйни), особлива участь в ньому жiнок-берегинь.
Про всi перипетiї гiбридної вiйни на Сходi щодня розповiдають тележурналiсти, прес-офiцери Збройних Сил України. ЗМI та волонтери, актори i спiваки свiдчать, що в блiндажах i окопах часто звучить поетичне слово, патрiотичнi пiснi. Тож поетичний конкурс «Свою Україну любiть» для воїнiв i волонтерiв АТО, оголошений на початку лiта 2017 року, вiдзначався масовiстю учасникiв. Адже журi очолювали президент Всеукраїнського благодiйного культурно-наукового фонду Т. Г. Шевченка, праправнучка Кобзаря по сестрi поета-пророка Катеринi — Людмила Красицька, лауреат багатьох лiтературних премiй поет Петро Засенко, вiдомий лiтературознавець i громадський дiяч Тетяна Конончук.
А вже в серпнi, до Дня Незалежностi України, були оголошенi пiдсумки цього творчого змагання. Серед 15 переможцiв журi назвало iмена воїнiв ЗСУ — загиблого пiд час бою в новому термiналi Донецького аеропорту 2 грудня 2014 року Андрiя Терещенка (його поезiї зберегли i надiслали на конкурс бойовi побратими), учасника бойових дiй пiд Авдiївкою Костянтина Блажка. У волонтерськiй номiнацiї вiдзначенi талановитi автори з Києва, Днiпропетровської областi, Харкiвщини i Черкащини, прифронтового Мелiтополя i поет з Чорноморська (Одещина) Валерiя Демиденка.
З 2013 року привертає увагу творча активнiсть Валерiя Демиденка. Вiн майже 40 рокiв працював електромеханiком на суднах Чорноморського морського пароплавства та у складi екiпажiв iноземних судновласникiв. Як то кажуть, побачив свiт i людей на рiзних континентах, звик до вiдповiдальної командної працi. Щойно завершивши останнiй рейс, повернувшись до Чорноморська, одразу включився у волонтерський рух — Росiя анексувала Крим, розв’язала вiйськовi дiї в Донбасi. Ця патрiотична i самовiддана «вахта» Демиденка вже вiдзначена грамотами-подяками мiнiстра оборони, Голови Верховної Ради України, скрiплена побратимством з багатьма бiйцями i командирами пiдроздiлiв АТО.
Наполеглива волонтерська налаштованiсть, вмiння залучати до патрiотичної спiвпрацi землякiв, батькiвська зацiкавленiсть потребами бойових пiдроздiлiв, пiдтримка поранених, сiмей загиблих кардинально змiнила змiстову палiтру творiв поета-моряка.
У першiй його збiрцi «Прикосновение» домiнувала лiрика широкого духовного дiапазону, а також вiршованi враження пiсля вiдвiдин далеких вiд України свiтiв, незрiдка — екзотичних. А другу книгу (побачила свiт у 2015 роцi) наповнили громадянськi вiршi «в камуфляжi», оповитi повагою до воїнського подвигу, розумiнням драматизму, окопної, непоказної жертовностi людей зi зброєю. Гартованi поетичнi рядки Валерiя Демиденка насиченi високою напругою почуттiв i мислi, людянiстю i громадянською чеснiстю авторської позицiї. Ця друга збiрка автора з Чорноморська була вiдзначена Дипломом лауреата ХVII Загальнонацiонального конкурсу «Українська мова — мова єднання». Одеськi лiтератори пiдтримали Демиденка, уродженця Запорiжжя — славетного козацького краю, в намiрах вiршувати українською мовою. Щоб заохотити колегу пiдтримувати цей «огонь в одежi слова», запропонували йому видати окрему збiрку рiдномовних творiв. I навiть переклали українською мовою по кiлька нещодавно написаних вiршiв. Про рукопис збiрки «Дзвони» дiзналися друзi автора — волонтери, аматори поезiї з дiючих армiйських пiдроздiлiв — i виконали по кiлька перекладiв.
Поет-волонтер пiдготував до друку цiльну, художньо вартiсну i актуальну збiрку «Дзвони», з якої взято промовистий рядок: «Ми полум’я несемо з давнини».