|
|
   |
На Алеї миротворців, розташованій на території Свято-Архангело-Михайлівського жіночого монастиря, вже 25 років росте і плодоносить черешня, посаджена на честь Бориса Федоровича Дерев’янка.
Ідея посадити таку алею виникла на засіданні президії Одеської обласної Ради миру (ООРМ) напередодні 30-річчя утворення нашої організації. Ігуменя Серафима запропонувала розташувати Алею на території монастиря, який якраз відроджувався після руйнувань радянських часів.
Восени 1998 року на територію було завезено більш як 40 «КамАЗів» чорнозему. Разом зі світлої пам’яті Миколою Подоляном ми зробили розбивку Алеї в формі журавлиного клину. Попереду всіх — дерево на честь засновника ООРМ, письменника Івана Гайдаєнка, а далі — на честь 30 миротворців, які нещодавно відійшли у вічність: Івана Рядченка, Георгія Главацького, Катерини Петлюк, Надії Пучковської, Бориса Дерев’янка та інших.
Фруктові дерева прикрасили територію, а згодом почали давати плоди, якими сестри пригощали паломників і гостей. Це означало, що життя продовжується.
Щорічно, в день акції «Печаль моя светла» ми запрошували рідних тих, на честь кого висаджена алея, на поминальну трапезу. І продовжували висаджувати дерева на честь тих, кого ми завжди будемо пам’ятати. Всього було висаджено 80 дерев. Але вони, як і люди, також за часом переходять у вічність. Тому на їх місці дбайливі господарі насаджують нові дерева і кущі. Так, на місці персика на честь Івана Гайдаєнка зараз росте велетенська піхта, прикраса саду.
Завдяки турботі сестер монастиря черешня Бориса Дерев’янка збереглася і до сьогодні плодоносить. Виходить, у неї добрий янгол-охоронець.
Згадую зустрічі з Борисом Федоровичем ще в «Комсомольскій іскрі», де я був громадським кореспондентом, і з якої, загалом, сформувався колектив «Вечерней Одессы». «Вечерка» стрімко ввійшла майже в кожний дім одеситів зі словами «Добрый вечер — мы Ваша газета!».
Пам’ятаю, як поспішав додому, щоб дістати з поштової скриньки свіжу газету і відразу прочитати «Колонку редактора». Згодом, як громадський кореспондент, брав участь у рейдах, які очолювали штатні працівники редакції Євген Голубовський, Семен Лівшин та інші.
З одного із вікон моєї квартири видно вікна «Вечірки» та інших газет. І я відмічав, що найдовше, до пізнього вечора, світиться вікно Бориса Федоровича. Інколи, набравшись сміливості, телефонував йому за часів утисків, запевняв, що він і колектив редакції потрібні людям, що роблять все правильно, на що чув стримане «Спасибі!».
А ще вранці я з маленькими дітьми виходив на зарядку на територію лікарні № 10. Там щоранку проходив Борис Федорович. Він зупинявся на хвилинку, щоб запитати, як справи в обласній Раді миру, як почуває себе Іван Гайдаєнко.
Потрясінням для всіх стало жорстоке вбивство Бориса Федоровича. Але він живе і нині, перш за все в добрих справах «Вечерней Одессы», в своїх книгах, публікаціях, які популярні і сьогодні. А також в тій черешні, посадженій на честь нього, в сотнях лауреатів конкурсу «Люди дела», які будують Україну і наближають перемогу над агрессором.
Напередодні славного золотого ювілею «Вечерней Одессы» бажаю колективу редакції, авторам і читачам згадати добрим словом всіх, хто створював «саму одеську» газету. Доброго здоров’я всім і перемоги!
Володимир ПАВЛІЧЕНКО. Заступник голови Одеської обласної Ради миру, голова ветеранської організації ОРО НСЖУ