|
|
   |
Колись на цьому місці (вулиця Наливна, 11) під вивіскою «Утилізація» знаходилася сумнозвісна «фабрика смерті» — «будка», де гицелі (в Одесі колись так називали тих, хто відловлював на вулицях собак) жорстоким способом вбивали тварин.
Це вважалося «утилізацією». У числі їх жертв були не тільки бездомні тварини, але і домашні, які опинялися в якийсь момент без нагляду господарів.
На початку нульових років, завдяки зусиллям одеських захисників тварин — Світлани Хімченко та Ірини Момот, муніципальне «підприємство» живодерів було нарешті ліквідовано. Територію «будки» передали під створення притулку для бездомних тварин голові Спілки захисту тварин Одеси Світлані Хімченко.
Після ретельного очищення та ремонту, який самотужки організували нові власники, на місці зловісного «пекла» з’явився рятівний для кішок та собак «Ковчег». За двадцять п’ять років чесної та самовідданої роботи там були врятовані тисячі тварин, які не мали жодних шансів вижити на вулиці. Подвижництво Світлани Хімченко оцінило журі конкурсу «Люди справи» — вона стала лауреатом за підсумками 2002 року.
Тепер «Ковчег» збільшився, отримавши ще дві нові адреси. Нині там живуть 690 собак та 160 кішок. Світлана Хімченко, як господарка притулку та як людина з великим серцем, не могла відмовити волонтерам у проханні прийняти тварин, яких, рятуючи, вивозили із зони бойових дій.
«Ковчег» на сьогоднішній день — це одне з небагатьох місць, де кішки та собаки знаходять не лише дах над головою, а й щире кохання, турботу тих, хто ними опікується. А це, як показує життя, цінніше за стерильність дорогих приміщень, престижних кормів, але холодного та байдужого ставлення персоналу до своїх підопічних, яке буває в деяких подібних закладах.
Незважаючи на важкі часи, на фінансові та багато інших проблем (включаючи ремонт на території нових локацій, що триває), «Ковчег» — один з небагатьох притулків, де не зачинені наглухо двері для нових підопічних. За останні три роки поповнення становило 100 собак, евакуйованих із зони бойових дій. 71 — підібрані з вулиць. Вони були залишені напризволяще господарями.
— Двох дорослих дівчаток Стеллочку та Стефу привезли з окупованої території, — каже Світлана Хімченко. — У Стеллочки немає задньої лапи, а у Стефочки атрофована передня лапка. Ще у нас є сліпа крихта. Вона до нас потрапила, коли їй було чотири місяці. Назвали Джавелінкою. На жаль, зір відновити неможливо. Лікарі сказали, що в неї вроджена сліпота.
На початку цього року з’явилися щенята. Цих крихт якісь нелюди викинули у сміттєвий контейнер. Але малечі пощастило. Їх підібрали люди та відвезли до «Ковчегу».
Цуценят годували з сосок, зігрівали і пестили. Вони підросли і навчилися їсти самостійно. Як тільки цуценята досягли віку, що дозволяє зробити антипаразитарну вакцинацію, ветлікар, який опікується притулком, двічі вакцинував їх. Малята благополучно перенесли щеплення і були веселими, грайливими та дуже симпатичними.
Але трапилося лихо — цуценята підхопили небезпечний вірус. За перших ознак хвороби господиня і співробітники притулку вирішили відвезти їх до ветлікарні. Вони сподівалися, що там нададуть необхідну медичну допомогу.
— І тут ми припустилися фатальної помилки при виборі ветлікарні, — розповідає Світлана Анатоліївна. — Ми не з’ясували, наскільки професійні та людяні там фахівці. Єдиним критерієм нашого вибору стало те, що у ветеринарній клініці «Дефі» був інфекційний стаціонар.
— Ми робили все, що вимагали працівники клініки, — сумно згадує господиня «Ковчега». — Ми купували всі необхідні дорогі медичні препарати, а також пелюшки, шприци, рукавички. Надали клініці трьох наших дорослих собак як донорів для малюків. Ми завжди були на зв’язку з ветеринарним лікарем Ілоною, яка спочатку вселила в нас надію на одужання цуценят. Щодня з «Дефі» до нас надходили рахунки за надані послуги та перелік цих послуг. Але незабаром нам повідомили першу страшну звістку — одного дня одразу померло 6 цуценят. Зрештою з 11 малюків, яких ми привезли до цієї клініки, вижили лише двоє. Це сталося протягом одного тижня. Ветлікарка сказала, що забирати тіла цуценят буде для нас небезпечно через віруси, і що вони самі відправлять їх на кремування. Ще трьох цуценят у цей же час ми лікували в іншій ветлікарні. Усі вони повернулися до притулку здоровими.
А з ветлікарні «Дефі» прийшов рахунок на 70 тисяч гривень «за послуги». І цей рахунок притулок сплатив.
Незабаром після того, що сталося, і публікації про це на сторінці «Ковчега», зареєстрованій в одній із соцмереж, в інтернеті з’явилися пости зі звинуваченнями на адресу притулку. Люди, які публікували ці повідомлення, звинувачували господарку та співробітників «Ковчега» в тому, що вони нібито погано піклуються про тварин, що там часто хворіють цуценята, і що вони самі винні у смерті 9 малюків. Одночасно з критикою друкувалися позитивні і навіть хвалебні відгуки про ветлікарню «Дефі» та її власницю Ілону Сергіївну Канделян.
Ветеринарний лікар стверджує, що у клініці для порятунку цуценят зробили все, що могли. За її словами, ситуація виявилася вдвічі складнішою, ніж передбачалося спочатку, оскільки у маленьких пацієнтів, що надійшли в клініку, спочатку виявили тільки один вірус, а потім, вже в процесі лікування, з’ясувалося, що вірусів два. Вона також наполягає на тому, що у цуценят у великій кількості були виявлені глисти, і це також ускладнило лікування.
У суперечку з прихильниками «Дефі» вступили одесити, які дружать із «Ковчегом» багато років.
«Хочу не погодитися з тим брудом та брехнею, яку написали про «Ковчег» та про Світлану Хімченко. Вона справді бореться за життя тварин навіть у найважчих випадках і не шкодує жодних ресурсів», — це одна з численних думок на підтримку «Ковчега», яку висловила Олена Марченко. Вона, крім своєї основної професії, вже багато років займається порятунком бездомних тварин, часто буває в «Ковчезі».
Будь-яка конфліктна ситуація має дві складові — одна з них юридична, друга — моральна.
Не будучи фахівцем у галузі ветеринарії, не маючи анамнезу хвороби, а також висновків експертів, неможливо дати об’єктивну юридичну оцінку професійним діям ветлікаря. Але морально-етичні висновки, виходячи з того, що стало відомо, зробити цілком реально.
Так, за словами самої Ілони Сергіївни, другий небезпечний вірус у цуценят виявили не відразу. Представники «Ковчега» пояснили, що ветлікарка повідомила їм про цей вірус вже в день загибелі перших 6 цуценят. У такому разі можна припустити, що не всі необхідні аналізи були зроблені вчасно. Ось ще доказ, який висловила ветеринар, пояснюючи причини невдалого лікування: цуценята, що надійшли на лікування, нібито не були вакциновані в притулку, що значно ускладнило їх стан.
Однак немає підстав не вірити її колезі — ветеринару, який двічі вакцинував усіх цуценят «Ковчега» препаратом «Нобівак» до того, як вони захворіли.
Є ще один момент, який спричинив найбільшу негативну реакцію на адресу ветеринара з боку людей, які підтримують «Ковчег». Це пост у соцмережі на сторінці Ілони Сергіївни. Там було сказано, що вона — нібито переконана прихильниця евтаназії тварин та готова це робити навіть без згоди господарів, якщо вирішить, що тварина відчуває сильний біль, тому що це, на її переконання, гуманніше, ніж спостерігати за стражданнями.
Звичайно, вираження своєї позиції в соцмережі навіть по найгостріших темах не є прямим доказом тих чи інших дій, можливо, скоєних у реальності. Однак у даному випадку люди, які прочитали це, сприйняли як переконання та погляд фахівця на його професійні права. Крім того, висловлювання викликало у них підозру: «Можливо, цуценят просто «приспали», навіть не спробувавши врятувати? І навіщо тоді у «Ковчега» просили собаку-донора, а також лікарські препарати, якщо ветлікарі вже розуміли, що цуценята не мають шансів на виживання?».
Відповіді на ці питання могло б дати лише докладне розслідування.
Евтаназія відповідно до законодавства допускається виключно за згодою власника тварини. Тільки він може прийняти рішення — продовжувати до самого кінця доглядати смертельно хвору тварину або погодитися на її приспання. Це повинен знати та пам’ятати кожен ветеринарний лікар. Самовільно ухвалене ветеринаром рішення про евтаназію є злочином і потрапляє під дію Кримінального кодексу.
Кожен із нас, хто любить і піклується про своїх чотирилапих вихованців, періодично змушений звертатися до ветеринарів. Це може бути звичайне профілактичне щеплення, невелика травма або ще серйозніша причина. При цьому ми завжди сподіваємось, що наші улюбленці отримають кваліфіковану допомогу.
Останнім часом все частіше власники тварин скаржаться на некомпетентність, несумлінність, а іноді й на грубу недбалість працівників окремих ветлікарень. Непоодинокі випадки, коли ветеринари переслідують лише одну мету — отримати якнайбільше грошей від господаря хворої тварини, причому навіть тоді, коли розуміють, що вилікувати неможливо. Але вони продовжують обнадіювати людину, яка готова віддати все, що має, аби врятувати свого улюбленця.
Так, звичайно, кожна праця має бути оплачена, і медичні препарати коштують грошей. Але ... Людина, яка витягує з-під коліс автомобіля бездомного собаку або кішку, а потім надає тварині першу допомогу, витрачає на це свій час, нерви і засоби, не вимагає винагороди. Мені можуть заперечити, мовляв, таке з людьми трапляється не часто, і не щодня навіть зоозахисники та волонтери підбирають травмованих тварин. А ось ветеринари щодня рятують чотирилапих пацієнтів. І це правда.
Але правда і те, що деякі ветеринарні клініки одержують кошти та ліки від міжнародних фондів для надання безкоштовної ветдопомоги бездомним тваринам, а також тим, чиї господарі не мають коштів на оплату. Йдеться не лише про безкоштовну стерилізацію, а й про лікування.
Про моральний бік ветеринарії все частіше говорять міжнародні організації із захисту тварин. Вони звинувачують деяких ветеринарів у значному завищенні цін на послуги та наданні послуг низької якості. На їхню думку, деякі ветеринари використовують важку ситуацію, в якій зараз опинилося багато громадян України. Європейські та американські захисники тварин говорять також про випадки, коли кошти, спрямовані благодійними фондами на утримання притулків та лікування тварин, використовувалися не за призначенням. При цьому притулки для тварин залишаються без ресурсів. Аналогічна ситуація і з розподілом ветеринарних матеріалів та медикаментів у ветлікарнях.
Проте такі міжнародні організації, як «Ветеринари без кордонів», продовжують надавати безкоштовну допомогу. Їхні зусилля спрямовані також на те, щоб зробити ветеринарію в нашій країні більш прозорою та відповідальною. Вирішення питань про зловживання та корупцію у ветеринарному секторі нашої країни, на їхню думку, потребує комплексного підходу. «Посилення нормативної бази та контролю над ветеринарними клініками є необхідними кроками для підтримки моральності у ветеринарній практиці», — вважають представники міжнародної групи.
Життя в «Ковчезі» йде своєю чергою. Цуценята, що вижили, поступово набираються сил і продовжують потихеньку рости. Їм пощастило вдруге, і хочеться вірити, що тепер у них, як і у решти мешканців «Ковчега», все буде добре. Адже поруч із ними люди, яким вони потрібні, які дбають про них та безкорисливо люблять.
А коротке життя 9 малюків, які пішли «по райдузі» з ветлікарні, не було марним. Завдяки цим малюкам кожен виявив свої особисті якості, та кожен отримав свій черговий життєвий урок.
Вікторія ЄРЬОМЕНКО