…Який пішов з життя 10 серпня 2024 року, нашого колеги та друга, заслуженого працівника транспорту України, почесного працівника Морського флоту, члена-кореспондента Академії будівництва України, кандидата технічних наук
Це був видатний тенор, якому наприкінці ХІХ і на початку ХХ століть аплодувала не лише Одеса, а й багато закордонних столиць. Але нині його ім’я майже забуто, що несправедливо по відношенню до скромного сільського хлопця, який виключно своєю працею та завзятістю став знаменитим оперним співаком, поетом, письменником, творцем театрів та музичних товариств. Це ім’я — Костянтин Михайлов-Стоян...
Анатолий Александрович Колдаков, футболист, тренер, спортивный функционер. Родился 24 мая 1937 года в Тамани (Краснодарский край), умер 16 сентября 1993-го в Одессе. В «Черноморце» играл с 1959-го по 1965 годы. Провел около 180 официальных матчей, забил 62 гола. Чемпион Украины среди команд класса Б в составе команды «моряков» (1961). Работал тренером «Черноморца». Играл в «Дунайце» (Измаил), был тренером этой команды. Также тренировал команду колхоза имени Татарбунарского восстания (Одесская область). Возглавлял облсовет ДСО «Спартак», плавал инструктором физкультуры на судах ЧМП, был директором ДЮСШ «Локомотив» (Одесса)...
На 67-му році життя помер заслужений художник України Володимир Кабаченко. За поставою він був подібним до хрестоматійного Тараса Бульби: костюмер вкупі з гримером небагато часу витратили б для досягнення загально уявної схожості. А власне Володимир Петрович як митець працював з козацьким розмахом: в майстерні писав крупномасштабні полотна з композиційними зміщеннями, площинно-кольоровими перетинами, метасемантичними підтекстами зображення...
Сімнадцятого квітня виповнилося 155 років талановитому астрофізику Всеволоду Вікторовичу Стратонову, якого в жовтні 1922 року було вислано рішенням більшовицького уряду радянської Росії разом з багатьма відомими вченими на «філософському пароплаві»...
Николаю Ишбулатовичу Явишеву было отведено судьбой 77 лет жизни. В его биографии — служба в армии и «рабочие университеты» в Одесском порту, истфак Одесского университета, годы преподавания в вузе. Но мы познакомились, когда он пришел в редакцию на должность заместителя ответственного секретаря в 1979 году...
На Одеській кіностудії розпочалася робота над фільмом про одного із геніїв українського і світового кіно… Той геній витворився в Одесі, побіля моря. Середина червня 1926 року. Тодішня столиця України Харків. Сашко Довженко (так усі його називали — Сашком), що працював художником в одній із газет, вирішує круто поміняти своє життя. «Я, — писав він через роки в автобіографії, — просидів ніч у своїй майстерні, підбив підсумки свого невлаштованого тридцятирічного життя, вранці пішов з дому і більше не повертався. Я виїхав в Одесу…»
Юбилей Одесской киностудии я не могу воспринимать только как некое событие в культурной истории нашего города. Так уж случилось, что и в моей личной истории наша киностудия сыграла, будет вполне справедливо сказать, решающую роль. Во-первых, с ней связано первое в моей жизни жестокое разочарование. А потом, через 10 лет, с ней оказалась связана и первая серьезная победа…
У каждого свои соловьи, утверждал герой рассказа писателя Ивана Гайдаенко «Соловьи», заслышав певучую соловьиную песню. У бывалого капитана дальнего плавания война, уже от нас далекая, Вторая мировая, ассоциировалась, как ни странно, с соловьями...
В Одессу, где у херсонского предводителя дворянства, коллежского асессора, сельского хозяина и «патриарха» лесоразведения в знойных степях юга Украины графа Виктора Скаржинского имелась кое-какая недвижимость, его семейство выбиралось исключительно в зимнее время. В родовом поместье Скаржинских Трикратах, названном так в память о троекратном захвате его гайдамаками, проводы барина-лесовода в Одессу выливались в яркую забаву, оживлявшую жизнь степной слободы и всех ее «подушных». При этом все в Трикратах понимали, что их барин не чудак...
