Він народився в Одесі 16 липня 2002 року. Звичайний хлопчик. Йому дали ім’я Максим. У шість років пішов у перший клас школи № 73. Паралельно займався плаванням. Отримував грамоти. П’ять років ходив на уроки малювання. Малював портрети. З глини ліпив статуетки. І дуже любив тваринний світ...

Так до другої половини 1940-х років називалася вулиця Шота Руставелі, яка знаходиться у районі Ближніх Млинів. Нині тут можна побачити житлові будинки лише на лівій її частині, але так було не завжди. У 1980-х роках всі старі будівлі по правій (парній) стороні були знесені, тоді ж зник квартал вулиці Скворцова (сучасна Мальовнича) та Новий провулок. Було знесено всі будинки, крім одного...

Вона любила Одесу. Народжена у скрутні часи після війни, не помічала труднощів, які випали на долю її покоління. Будинок, у якому жила, вже давно знесений, на його місці — великий торговельний центр. А свого часу у двір заходили лахмітники, що скуповували alte schmotes, точильники-шлайфери, що гострили ножі та ножиці, бродячі актори...

З глибоким сумом повідомляємо, що 8 березня на 79-у році життя після тривалої хвороби перестало битися серце відомого вченого і викладача, письменника і публіциста, щирого патріота України і громадського діяча Євгена Олександровича Акимовича...

Мойсей Олександрович Юзефович пропрацював в Одеській єврейській лікарні майже 35 років. За цей час він врятував безліч життів, але й сам не раз наражався на небезпеки під час проведених ним операцій. Він народився 1842 року в Одесі. Навчався в медико-хірургічній академії у Санкт-Петербурзі, де отримав спеціальність з хірургії, акушерства та жіночих хворіб. Після закінчення навчання у 1871 році Юзефович повертається до Одеси, де градоначальник Бухарін призначає його черговим лікарем у єврейській лікарні...

Цей будинок знає кожний одесит. Знаходиться він на розі вулиць Грецької та Преображенської. Колись тут був гуртожиток для молодшого офіцерського складу. Потім довгі роки у будинку розташовувався кінотеатр під різними назвами («Палас», імені Раковського, «Наукове кіно імені Горького», «Ударник», імені Горького, під час румунської окупації — «Акса»). Після 1995 року — клуб «Бінго», а потім їдальня мережі «Жарю-парю». Зараз приміщення офіційно порожнє...

Хочу розповісти про долю чудової людини — Ірини Костянтинівни Любимової — лікарки, яка все життя дбала про тих, хто пов’язаний з морем. Про долю трагічну, про долю завидну… Слово — Ірині Костянтинівні Любимовій: «Я, Любимова Ірина Костянтинівна (Юревич), народилася 28 лютого 1932 р. у Москві. Батько — Юревич Костянтин Феліксович, інженер. Мати — Авербух Ізабелла Семенівна, лікар, кандидат наук. Коли мені було п’ять з половиною років, у жовтні — листопаді 1937 року заарештували моїх батьків...

Двадцять першого січня 2025 року виповнилося б 100 років від дня народження лауреата конкурсу «Вечірньої Одеси» «Люди справи» за підсумками 2005—2006 років, легендарного директора дитячої музичної школи № 4 Одеси, видатного хормейстера, високопрофесійного музиканта — Володимира Даниловича Стаховського...

Всесвітній клуб одеситів з сумом сповіщає про смерть Валерія Ісаковича Хаїта 1 лютого 2025 року...

Днями в Одесі сталася унікальна подія. Відбулася презентація книги «Моя сто двадцять перша. Книжка спогадів». Можливо, хтось спитає: «А що тут унікального?». І навіть додасть: «Мінімум раз на тиждень тільки на сторінках Facebook з’являються повідомлення про те, що якийсь автор чи навіть група авторів випустили свою книгу, альманах, збірку...». Це так. Але книга, про яку я говорю, сама по собі унікальна...